Буренок Павло Геннадійович (Буря)

32-річний лейтенант Павло Буренок (позивний Буря) помер 3 серпня 2023 р. у реанімації Запорізького шпиталю. За день до цього, виконуючи бойове завдання поблизу с. Роботине Запорізької області, дістав важкі поранення внаслідок прямого влучання ворожого артилерійського снаряда в бліндаж, де він перебував. Шестеро його побратимів загинули одразу. Павло дістав численні осколкові поранення правої сторони тіла, голови та втратив руку до передпліччя. Його встигли евакуювати до лікарні, проте, на жаль, травми виявилися несумісні з життям. Павло родом із Чернігова. У 2008 р. закінчив Чернігівський колегіум № 11. Потім навчався на юридичному факультеті Чернігівського інституту економіки та управління. Отримав диплом бакалавра. Закінчив військову кафедру, здобув звання молодшого лейтенанта запасу. 6 років працював у патрульній поліції Чернігова. Був учасником АТО / ООС. Займався плаванням, мав 1 розряд. Також захоплювався боксом, ходив до тренажерного залу. Під час повномасштабного вторгнення Павло перебував у лавах поліції та боронив рідне місто, співпрацюючи з військовими підрозділами. Згодом звільнився у званні старшого лейтенанта поліції та вступив до лав ЗСУ. Приєднався до 116-ї окремої бригади територіальної оборони, де обійняв посаду командира розвідувального взводу. «Він був дуже чемною, порядною і доброю людиною, завжди всім ішов на допомогу, незважаючи ні на що. Дуже любив життя і свою доньку, мав багато планів на майбутнє. Завжди був за справедливість. Оберігав матір, ніколи їй не розповідав про свої проблеми, щоб вона не хвилювалася. Коли був на передовій, переживав за хлопців, які були в його підпорядкуванні. Перед останнім штурмом він мав великі проблеми зі спиною, у нього були дві грижі, які загострились, і Павлу важко було ходити. Тоді він мав залишатись в тилу і лікувати спину, але сказав мені: «Як же мої хлопці підуть, а я залишусь? Вони ж загинуть без мене. Оскільки ми вже тут, то потрібно виконати своє завдання». Там, в районі Роботиного, він і втратив своїх хлопців, а сам помер у лікарні. Коли побратими надавали Павлу медичну допомогу в бліндажі, він з посмішкою сказав, що все буде добре і для нього війна закінчилась вже. Це були його останні слова», — розповів старший брат загиблого Максим. «Мій син був хороброю і порядною людиною, турботливим сином, найкращим татом, надійним товаришем і братом. Він дуже любив життя, мав багато планів і мрій. Хотів продовжити служити у розвідці, працювати на благо нашої країни. Понад усе він любив свою донечку і віддав своє життя, аби вона жила в мирній країні!» — написала мама Людмила. Поховали воїна на кладовищі «Яцево» у рідному місті. Вдома на Павла чекали дружина, донька, любляча родина та друзі.