Андрійченко Петро Іванович

Андрійченко Петро Іванович народився 11 червня 1980 р. у с. Царичанка Дніпропетровської області. У лютому 2002 р. став курсантом Криворізького училища професійної підготовки працівників міліції, потім працював у підрозділі забезпечення Царичанського районного відділу міліції. Із 2021 р. — помічник чергового чергової частини відділення поліції № 11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області. Мав 20-річний стаж роботи в органах внутрішніх справ. Дружина Марія Андрійченко ділиться спогадами про загиблого чоловіка: «Ми познайомилися в школі та одразу сподобалися одне одному. Петро тоді сказав: «Це моя кохана». Щоб побачитися, він щодня приїздив до мене із сусіднього села. Декілька років зустрічалися, а у 2003 р. одружилися. Вже через 2 роки в нашій родині народився синочок Євген». Жінка розповіла, що Петро завжди був дбайливим та уважним чоловіком. Для своєї родини він робив все з любов'ю, проводив багато часу в сімейному колі. Завжди ніс відповідальність за дружину з сином, яка виявлялася в постійній опіці та турботі. Свята вони зустрічали разом, по-сімейному — у теплому родинному колі. Дружина завжди чекала з роботи та підтримувала свого чоловіка. Марія розповіла, що на роботі Петро був відповідальним та серйозним, а коли повертався додому і знімав поліцейську форму, ставав уважним, люблячим та дбайливим чоловіком. «Це тяжка втрата для нашої родини, ми з сином важко переживаємо її… Вдень допомагає забутися робота, а ввечері стає сумно. Нам так його не вистачає… Син завжди поряд, підтримує та оберігає мене, а я підтримую його», — розповіла Марія. Вона додала, що з 2014 р. її чоловік брав участь в АТО та захищав цілісність України. У 2022 р., коли почалося повномасштабне російське вторгнення, він без сумнівів знову став на захист Батьківщини. У спогадах сина Євгена батько назавжди залишиться головним наставником, щирим другом та прикладом справжнього чоловіка: «З будь-якими труднощами я звертався до батька. Він завжди знаходив потрібні слова та давав слушні поради. З дитинства привчав мене до спорту та хотів, щоб я здобув медичну освіту. Його настанови я виконав». Зараз Євген навчається за медичним фахом у м. Полтава. Він пишається батьком, який став для нього прикладом справжнього Героя, котрий поклав своє життя за Україну в боротьбі проти російського окупанта. Євген доглядає за хом’яком, який був домашнім улюбленцем — батько придбав його на початку війни та назвав Байрактаром. Колега загиблого Євген Манзюк розповідає, що познайомився з Петром Івановичем у перші дні служби в поліції смт Царичанка. «Він — приклад для наслідування. Відповідальний, врівноважений та мужній. У роботі та житті приймав правильні та справедливі рішення. Коли почалася повномасштабна війна, Петро одним із перших поїхав захищати свою країну від ворогів. Патріот своєї країни, справжній поліцейський та герой», — ділиться спогадами він. Колега загиблого Євгеній Мосуренко згадує Петра Андрійченка як відкриту, життєрадісну, світлу та чесну людину. «Він ніколи не зупинявся на пів шляху, в роботі завжди робив так, як правильно. До колег ставився з душею. До Петра можна було звернутися з будь-якою проблемою, і він нікому не відмовляв. Ми дослухалися до його порад, любили та поважали його. Він був щирим та добрим як у житті, так і на службі. Нам дуже не вистачає нашого друга та колеги…», — із сумом пригадує колега загиблого. 42-річний поліцейський загинув 27 липня 2022 р. на Донеччині. За мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Петра Андрійченка нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).