Юсип Петро Іванович (Ковбой)

34-річний солдат Петро Юсип (позивний Ковбой) загинув 19 серпня 2023 р. у районі с-ща Урожайне на Донеччині. Під час виконання бойового завдання дістав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу. Петро народився у с. Кальна Івано-Франківської області. Закінчив Стрийське вище художнє професійне училище № 16, де здобув фах виробника художніх виробів із дерева, верстатника деревообробних верстатів. Захоплювався літературою, ходив у походи, любив природу й обожнював фотографувати краєвиди. Тренувався на скеледромах, це було його хобі. Певний час працював за професією. Майстрував меблі та художні вироби з дерева. Згодом опанував фах фасадника, працював на будівництві у Києві. Він завжди прагнув чогось нового, тому не стояв на місці, опановував нове, розвивався та вдосконалював набуті навички. Якийсь час працював на заводі в Чехії, а згодом влаштувався далекобійником у Польщі. З початком повномасштабної війни, 4 березня 2022 р., добровольцем пішов захищати Батьківщину. Був зарахований водієм до 710-ї бригади охорони Держспецтрансслужби МОУ. Пройшов вишкіл та здобув фах водія-стрільця, снайпера 2-ї категорії. У квітні 2023 р. долучився до бойового підрозділу 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу штурмової роти 710-ї БрО. «Під час проходження служби в штурмовій роті Петро проявив себе як справжній Герой, справжній українець, якого гідно виховала родина! Щойно ми заїхали в Донецьку область, надійшов наказ штурмувати ворожу посадку. Він упевнено виконував усі накази, сміливо йшов у бій, поводив себе як справжній воїн! Петро завжди був добрим, справедливим і працелюбним. Він був нашим перукарем, стриг усю роту, побратими з радістю йшли до нього, він нікому не відмовляв. Востаннє, коли ми були з ним на позиції, я був поранений. Петро намагався якнайшвидше зв'язатися з командним пунктом, щоб забезпечити евакуацію, хоча в цей час тривав штурм наших позицій і потрібно було ще встигати давати відсіч окупантам! Він був сміливим і впевненим у собі героєм!» — зазначив командир відділення із позивним Бетер. «Петро був чудовою людиною, хорошим другом, прекрасним сином і найкращим братом. Нам його дуже не вистачає, разом з ним кожен із нас втратив частинку себе. Він мав добре почуття гумору та багато друзів, був чуйним, добрим, щирим та працьовитим. Любив життя і мав багато планів. Будував свій дім, де планував створити сім'ю. Однак всі його плани і сподівання зруйнувала війна…» — розповідають рідні героя. Поховали воїна в рідному селі. У Петра залишилися мама, брати та сестри. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Лицар бойового чину».