Рущишин Роман Йосипович

«Мій тато солдат, він не може померти»: у загиблого на сході України поліцейського з Львівщини сиротами залишилося троє дітей Старший сержант поліції Роман Рущишин у складі добровольчого батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» ніс службу у гарячих точках на сході України з 2015 року. Разом з побратимами він потрапив у Дебальцевський котел та отримав справжнє бойове хрещення. У березні 2022 року він загинув в бою з російськими загарбниками на Луганщині. 24 лютого, коли почалося повномасштабне російське військове вторгнення, Роман не роздумував ні хвилини – вже в перші дні у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» боєць прибув на схід. «Коли у 2015 році він був під Дебальцевим, п'ять днів не виходив на зв'язок – я тоді думала, що збожеволію. Здавалося б, після того, що пережив, більше на схід ні ногою. Але він, навпаки, ще більше прагнув туди. Я запитувала – навіщо? А він лише посміхався і казав: «Якщо не я, то хто?», - розповідає Оксана, дружина Романа Рущишина. Завжди усміхнений, веселий, компанійський – так згадують бійця рідні, колеги та друзі. Ніколи ні на що не жалівся. Завжди казав – «У мене все добре». Коли не міг розмовляти, писав «4.5.0» - за сленгом українських військових це означає «все спокійно». А ще носив «оселедець». Скільки дружина не просила : «Зріж, не дай Боже, в полон потрапиш», а він все віджартовувався – «Ну який козак без оселедця!». У Романа підростають троє дітей – 15-річний син Роман, 13-річна донька Анастасія та 4-річний Назарчик. «Він був найкращим татом. Коли бував вдома, постійно займався з дітьми, вчив усьому, що сам знав та вмів. Облаштував в одній з кімнат спортивну залу, з синами займався з гантелями, з донькою – робив вправи на гнучкість та розтягування. До слова, у цій кімнаті, крім спортивного приладдя, Роман прилаштував прапор батальйону «Львів», а також портрет Романа Шухевича та Степана Бандери, - з теплою посмішкою згадує Оксана. - Як був на війні, намагався дзвонити так часто, як міг – щоб поспілкуватися зі мною, з дітьми, розпитати, як справи у старшого, чи ніхто доню не ображає, які досягнення у найменшого. А скільки разів з болем розповідав мені про дітей на сході України – як приходили голодні, заплакані, а вони підгодовували їх, намагалися допомогти, підтримати». Того дня Оксана вислала чоловікові фото найменшого сина у військовій амуніції. Тоді Назар ще сказав мамі - «Тепер я твій солдат, буду тебе захищати». За кілька годин Романа не стало. Цієї фотографії він вже не побачив… Троє дітей Романа залишилися сиротами. Найменший Назарчик досі в це не вірить - каже: «Мій тато солдат, він не може померти». «Я також не можу повірити, що його нема, хоча бачила труну, цілувала холодне чоло. Для мене він живий. Ми завжди зідзвонювалися у певний час. Тепер телефон мовчить. А я постійно чекаю, що Роман зателефонує і скаже бадьорим голосом «У мене все добре», - ледь стримує сльози Оксана. Був компанійським, з почуттям гумору, з будь-якої ситуації міг знайти вихід, - так згадують про Романа його колеги. «Він був справжнім патріотом і кожен з мешканців села знає його хату, оскільки там завжди висів синьо-жовтий прапор, який майорів над цілим Сопошиним і це вирізняло його з-поміж інших. Він був справжнім українським козаком, який воював, боровся за незалежність України», - таким пам'ятатимуть Романа односельці. Поховали Романа Рущишина, який загинув 7 березня під час виконання бойового завдання у Сєверодонецькому районі Луганської області, у селі Сопошин Львівського району, де він проживав з родиною. Роману було 44 роки. Указом Президента України за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, та вірність військовій присязі поліцейський Роман Рущишин нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно). 1 листопада 2023 року на честь Романа Рущишина у його рідному селі Погірці Самбірського району встановили меморіальну дошку на фасаді Погірцівської школи, де він вчився. Вічна пам'ять кожному загиблому за незалежність України!