Прокопенко Руслан Павлович (Лимон)

44-річний сержант Руслан Прокопенко (позивний Лимон) загинув 29 жовтня 2022 р. біля с. Павлівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання він залишився прикривати відступ побратимів та дістав смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Боєць врятував товаришів, адже завжди казав: «Я за своїх побратимів готовий життя віддати, а вони — за моє». Руслан народився і жив у Сумах. Навчався у школі № 7. Потім здобув фах столяра-паркетника у Сумському професійно-технічному училищі № 12. Близько 10 років працював у Сумському машинобудівному науково-виробничому об'єднанні. У 2015 р. чоловік пішов добровольцем на війну. 8 років воював в зоні проведення АТО / ООС. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був командиром відділення, командиром бойової машини піхоти. І хоча Руслан втомився за всі роки, проведені на війні, проте продовжував укладати нові контракти на службу та повертався на передову. Казав: «Я вмію тільки воювати». Руслан був мужнім і сміливим. Командири та побратими поважали його за професіоналізм. Повномасштабне вторгнення боєць разом із побратимами зустрів у повній готовності. З перших днів війни його бригада продовжувала боронити Україну від російських окупантів. Руслан брав участь у боях за Київщину, Сумщину, Харківщину та Донеччину. 22 жовтня 2022 р. він поїхав на нульові позиції, а через тиждень загинув. Майже 8 місяців вважався зниклим безвісти, однак експертиза ДНК підтвердила найгірше. «Руслан — це людина з великої літери. Добрий, люблячий, щедрий, турботливий, відповідальний, веселий, життєрадісний чоловік, завжди підтримував, він був опорою в усьому, за ним, як за кам'яною стіною. У грудні 2022 р. ми з Русланом планували розписатися, йому мали дати відпустку, але, на превеликий жаль, цього так і не сталося. Коли нам принесли сповіщення, що Руслан зник безвісти, ми до останнього молилися, щоб він був живий або у полоні, але дива не сталося... Це моя найболючіша втрата, з якою досі не можу змиритися. Частинка мене пішла разом із ним, дуже його не вистачає», — розповіла кохана загиблого Вікторія. «Батько був для мене насамперед мудрим порадником, оскільки мав великий багаж знань і з радістю ділився своїм досвідом. Був доволі суворим, але завжди прямолінійним і казав так, як є, тому завдяки йому я могла раціонально оцінювати ситуацію і робити висновки. Він рідко показував емоції і навчив мене в будь-якій ситуації залишатися з тверезим розумом та діяти розсудливо», — додала донька воїна. В останній шлях Руслана провели 23 червня 2023 р. Поховали воїна з усіма військовими почестями на Алеї Слави Баранівського кладовища у рідному місті. У Руслана залишилися мама, сестра, донька, цивільна дружина, рідні, друзі та побратими.