- Укр
- Англ
Офіцеренко Руслан Сергійович (Хеллбой)
28 травня 1998 – 14 березня 2024Полтавська обл. – Донецька обл.
Біографія
Ще не доданоВійськова служба
СолдатЩе не доданоМісце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Старший солдат Руслан Офіцеренко (позивний Хеллбой) загинув 14 березня 2024 р. поблизу с. Іванівське Донецької області. У той день захисник потрапив під мінометний обстріл і дістав травми, несумісні з життям. Воїну було 25 років. Руслан народився у м. Гадяч на Полтавщині. До трьох років проживав із родиною у с. Броварки. А коли батьки розлучилися, переїхав жити з мамою і старшим братом до с. Власівка. Закінчив там школу. Після 9-го класу вступив до Зіньківського регіонального центру професійно-технічної освіти, де здобув фах електромонтера. Обожнював спорт, багато читав, цікавився кулінарією. Після закінчення навчання протягом двох років проходив строкову службу в армії. Повернувшись до цивільного життя, поїхав на заробітки за кордон, де працював кілька років. Спробував себе у різних професіях, побував у різних країнах: був і в Польщі, і в Чехії, і в Данії. Але все ж повернувся додому, до рідної Власівки, де його чекала кохана дівчина Надія. Працював у Зіньківському лісництві. З перших днів повномасштабного вторгнення Руслан був у місцевій теробороні. А 1 квітня 2022 р. його мобілізували до Збройних сил України. Після 3-місячного навчання почав служити у 1-му батальйоні 5-ї окремої штурмової Київської бригади, обіймав посаду оператора відділення управління командира мінометної батареї. Воював на Бахмутському напрямку. «Руслан був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі іншим. Був допитливим та відкритим хлопцем. Мій брат — це людина-душа. Таких дуже мало», — згадує свого двоюрідного брата Наталія Шишкіна. За день до своєї загибелі юнак отримав відзнаку командира військової частини — перстень «Вірність і честь». Також був нагороджений іншими відзнаками, зокрема почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За вірність військовій службі» II ступеня. Попрощалися з захисником 19 березня 2024 р. у с. Власівка. Там його і поховали. У Руслана залишилися мама, старший брат, кохана дівчина, двоюрідні сестри. Пам'ять про захисника вшанували на Алеї слави у м. Зіньків, де розмістили його фото.Платформа пам'яті 'Меморіал'