Бульдович Сергій Іванович

Сергій Іванович Бульдович народився 4 серпня 1973 р. у м. Кіровоград. Із дитинства захоплювався польотами — у 15 років записався до місцевого аероклубу ТСААФ. Закінчивши Кіровоградську середню школу № 18, у липні 1990 р. вступив до Сизранського вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчив у 1994 р. із дипломом льотчика-інженера. Військове звання «Лейтенант» присвоєно наказом МО рф № 01826 від 22 жовтня 1994 р. Із грудня 1994 р. по серпень 1998 р. проходив військову службу у Збройних силах російської федерації на посадах льотчика-оператора та командира вертольота вертолітного загону (на Мі-24) 112-го окремого вертолітного полку (військова частина 21812) 55-го армійського корпусу (згодом 36-ї загальновійськової армії) Забайкальського військового округу. 25 серпня 1998 р. був звільнений із військової служби, переїхав на батьківщину і прийняв громадянство України. 20 травня 1999 р. Кіровоградським міським військовим комісаріатом призваний на військову службу, яку проходив у дислокованій у м. Біла Церква 31-й окремій бойовій вертолітній ескадрильї (військова частина 2270) 51-ї окремої вертолітної бригади (військова частина 2269) Національної гвардії України (з січня 2000 р. — внутрішніх військ МВС України), обіймав посади льотчика-штурмана, командира вертольота і вертолітного загону (на Мі-8, Мі-9), командира вертолітного загону (на Мі-24К, Мі-24Р), заступника командира ескадрильї. У грудні 2003 р. призначений командиром вертолітного загону вертолітної ескадрильї (на Мі-8) 51-ї окремої вертолітної бригади внутрішніх військ МВС України, дислокованої у м. Кіровоград. Із лютого 2004 р. — командир вертолітної ланки і заступник командира вертолітної ескадрильї з льотної підготовки Гвардійської авіаційної бази внутрішніх військ МВС України (військова частина 2269), 21 січня 2009 р. призначений заступником командира Гвардійської авіаційної бази ВВ МВС України (з березня 2014 р. — Національної гвардії України) з льотної підготовки. Учасник багатьох навчань, нагороджений відомчими відзнаками МВС України «За відзнаку в службі» І та ІІ ступенів, «Почесний знак МВС України», відзнакою внутрішніх військ МВС України — медаллю «За доблесну службу» ІІ ступеня. Олег Дон, однополчанин: «Завжди зібраний та вимогливий як до себе, так і до підлеглих, Сергій Іванович Бульдович надзвичайно відповідально ставився до своєї роботи і вимагав такої ж відданості і від підлеглих. Льотчики, яких він навчав, розповідали, що заліки з льотних дисциплін йому було надзвичайно складно здати. Проте водночас із посадовою суворістю та вимогливістю як командира Сергій Іванович був надзвичайно щирою та відкритою людиною. Поняття військового товариства, дружби, взаємовиручки були суттю його характеру. Олександр Рибальченко пригадує такий випадок, що звів їх на довгі роки: «Наприкінці 90-х рр. я був направлений для подальшого проходження служби з Олександрії в Білу Церкву, де на той час базувався один із підрозділів частини. Відрекомендувавшись командиру, я йшов коридором, коли до мене підійшов Сергій (на той час Сергій Іванович проходив службу в Білій Церкві). Привітавшись, він запитав: «Ти до нас? А де зупинився?». І почувши мою відповідь, що житла поки що в мене немає, одразу запропонував розміститись у нього, поки я не облаштуюсь на новому місці. Я з вдячністю згадую ту допомогу, яку Сергій надав мені, майже невідомій людині, на початку служби в Білій Церкві». Ще один, не менш знаковий випадок трапився у 2013 р. До одного з державних свят із головного управління надійшло розпорядження щодо виплати премії одному з кращих військовослужбовців частини. Пропозицію щодо цього заохочення повинна була надати комісія в частині. Під час розгляду комісією цього питання пролунало кілька пропозицій. Серед них було і прізвище Сергія Івановича. Дійсно, досвідчений льотчик, він як ніхто заслуговував на це заохочення. Але під час розгляду полковник Бульдович С. І. підвівся, подякував присутнім за їхнє рішення і запропонував надати грошову премію своєму підлеглому, старшому лейтенанту Олександру Макеєнку: «В Олександра Миколайовича зараз хворіє дитина. Потрібне обстеження та лікування у Києві. Премія, звісно, повністю не перекриє витрати, але все ж частково допоможе родині. Особисто я знаю старшого лейтенанта Макеєнка як гідного офіцера, який постійно працює над собою та вдосконалює свій фаховий рівень. Тож представників комісії прошу підтримати мою пропозицію…». Ці два випадки яскраво засвідчують, якою людиною був цей офіцер: чесною, відданою, порядною».