Дорошенко Сергій Миколайович (Доцент)

48-річний старший сержант Сергій Дорошенко (позивний Доцент) помер у шпиталі 12 листопада 2022 р. За день до цього він дістав мінно-вибухову травму під час виконання бойового завдання біля с. Чкалове на Херсонщині. За його життя лікарі боролися до останнього. Сергій народився у с. Новий Стародуб Кіровоградської області. Навчався у місцевій школі. Потім закінчив Знам'янське професійно-технічне училище № 12 та Олександрійський педагогічний фаховий коледж імені Василя Сухомлинського. Працював електрослюсарем у Петрівському кар'єрі. Цікавився технікою, вмів усе ремонтувати. Особливо захоплювався мопедами, мотоциклами та скутерами. Із 2014 р. воював в АТО на Донбасі у складі 30-ї механізованої бригади ЗСУ. Був навідником БМП-1. Згодом повернувся до мирного життя. У перший день повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист України. Цього разу служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Обіймав посаду головного сержанта роти. «Сергій із тих, хто йшов попереду, прикриваючи собою тил. З нього брали приклад, за ним йшли, йому вірили. Він ніколи не вагався перед небезпекою. Кожен крок робив виважено й рішуче. Побратими відчували себе у безпеці, коли з ними був їхній Доцент, їхній Миколайович. Були впевнені: він той, що виведе. Кістьми ляже, а виведе. Але було всього, бо, як він казав, на війні не буває без втрат. І кожну втрату він переживав дуже важко, болісно, вважаючи виключно своїм недоглядом. Роботи не боявся, все до пуття робив. Треба копати окопи — брав і копав, завжди у всьому перестраховувався, щоб не підвести своїх хлопців. Коли я, дізнавшись, куди їх перевели, дивилася очима, повними сліз, він заспокоював: «Там же теж НАША земля, все буде добре, не переживай». Сергій казав товаришу, коли йшов на війну: «Братику, це те, що я вмію робити». Він знайшов там себе і відрікся від себе заради чогось більшого. Ним пишаються, його пам'ятають», — розповідає близька подруга загиблого. «Він був для нас батьком, без нього нічого не вирішувалось, з ним ніхто не боявся йти уперед. Миколайович для нас залишається незламаним і непереможним. Це людина, до якої можна було звернутися з будь-яким питанням, він завжди вислухає і дасть слушну пораду. Із цією людиною можна йти в бій. Ми дуже сумуємо, що його з нами немає. За своїх завжди стояв горою! Хоробрий, справедливий... Життя любив», — згадують побратими. Поховали Сергія у рідному селі. Вдома на нього чекали донька, зять та онука.