Прокопець Сергій Миколайович (Механік)

Сержант Сергій Прокопець (позивний Механік) загинув 14 червня 2022 р. біля с. Князівка на Херсонщині. У бою з окупантами зазнав смертельних поранень під час мінометного обстрілу. Захиснику було 39 років. Сергій народився у с. Валове (нині с. Софіївка) Дніпропетровської області у родині вчителів. У 1999 р. закінчив із золотою медаллю Валівську школу. У 1999–2004 рр. навчався в Інституті підприємництва «Стратегія» (м. Жовті Води) за спеціальністю «Економіка підприємництва». У 2013 р. вступив на заочне навчання до Криворізького національного університету, вибрав спеціальність «Машинобудування». Після закінчення вишу навчався в магістратурі Державного університету економіки та технологій. Але через початок повномасштабного вторгнення так і не встиг її закінчити. На початку російсько-української війни, у серпні 2014 р., чоловік добровольцем долучився до лав Збройних сил України. До вересня 2015 р. брав участь в АТО, отримав звання сержанта, був командиром відділення. У цивільному житті Сергій працював в АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Восток-Руда». Останніми роками обіймав посаду майстра дільниці з ремонту обладнання на ГМ3 ДП «СхідГЗК». 25 лютого 2022 р. о 8.00 Сергій знову добровільно став до війська. Службу проходив у 60-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду головного сержанта взводу. У квітні 2022 р. під час телефонної розмови дружина зрозуміла, що Сергій перебуває в лікарні, хоча він до останнього не хотів про це нікому говорити. Виявилося, що він дістав осколкові поранення та контузію під час мінометного обстрілу та перебував у госпіталі при Криворізькій міській лікарні № 17. А вже на початку травня, відмовившись від реабілітації, повернувся на позиції до своїх побратимів. За життя військового відзначили медаллю «За взірцевість у військовій службі», а посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Сергій був дуже талановитим командиром, справжнім воїном та захисником Батьківщини, завжди ставив свої потреби та навіть здоров'я і життя на другий план, опікуючись побратимами, не раз рятував їм життя. Він ніколи не скаржився на умови перебування на передовій, за понад 3 місяці повномасштабної війни не взяв жодного дня відпустки та завжди говорив, що відпочине після нашої перемоги та щоб ми вірили в ЗСУ. Ніколи в телефонній розмові з рідними не казав, де він перебуває, лише говорив, що у нього все добре, що він поруч і захищає свою область і свій дім. Сергій був справжнім патріотом України. Він жив і працював заради процвітання свого краю та поклав своє життя за незалежність і свободу України та українського народу. У словах і діях Сергія завжди була самовіддана любов до українців, до рідного краю, до рідної України. Цьому він навчав і своїх доньок», — поділилася двоюрідна сестра загиблого Ольга Захарова. Поховали героя у м. Жовті Води на Дніпропетровщині. У Сергія залишились дружина Інна, доньки Карина та Катерина, брат Владислав та інші рідні. Батьки Сергія померли у 2023 р., після загибелі сина.