Кривуля Сергій Олександрович (Кардан)

33-річний штаб-сержант Сергій Кривуля (позивний Кардан) загинув 13 червня 2022 р., обороняючи від окупантів м. Сєвєродонецьк на Луганщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельне поранення від кулі ворожого снайпера. Сергій родом із м. Куп'янськ Харківської області. Жив із родиною у Києві. У 2014–2020 рр. проходив службу в лавах Державної прикордонної служби України. Брав участь в АТО / ООС. У мирному житті працював інженером зі встановлення медичного обладнання. Обожнював мотоцикли та подорожі. З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік одним із перших став на захист рідної країни. Проходив службу в добровольчому формуванні «Свобода». За героїчне звільнення Ірпеня, Бучі та Гостомеля на Київщині був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За заслуги перед Збройними силами України». Потім у складі батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України обороняв Луганщину, зокрема міста Рубіжне та Сєвєродонецьк. Був командиром відділення. «Сергій до нестями любив свого сина і з ніжністю ставився до мене. Мав золоті руки, постійно приходив на допомогу за першого ж прохання… Відділення Сергія завжди було готове виконати його наказ, не роздумуючи, адже він зарекомендував себе виваженим і справедливим керівником, поважав і підтримував кожного бійця», — розповіла дружина загиблого Надія. «Він був справжньою людиною та лицарем. Ніколи не дозволяв собі проявляти зверхність. Завжди розказував, пояснював і допомагав своїм солдатам, ходив разом з усіма на чергування. Він був нам за наставника, друга і командира водночас. Здавалося, що будь-яка техніка і зброя в його руках оживала. Відгукувалась на дотики його рук і починала працювати. Вперше він зіткнувся з окупантами ще в 2014 р. на Луганщині. Воював у складі дозору, загалом 9 років служив у лавах ДПСУ. Знав практично весь кордон України. Із захопленням розповідав, що його побратими з прикордонників пройшли спеціальне навчання і стали справжньою смертельною невідворотністю для окупантів. Я спитав колись, чому він пішов. Відповів: «Бо трішки змінились пріоритети, одружився, народилась дитина…». Але у долі були свої плани, і вийшло, що ненадовго він позбувся військової справи, і війна забрала у дружини чоловіка, а у дитини — батька», — написав побратим Олександр Бурмагін. Поховали Сергія на Берковецькому кладовищі у Києві. Вдома на нього чекали дружина, син, інші рідні та друзі. Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.