Завірюха Сергій Олександрович (Скіф)

Морпіх Сергій Завірюха (позивний Скіф) загинув 14 березня 2022 р. у бою з окупантами поблизу с-ща Костянтинівка на Миколаївщині. Трохи більше місяця не дожив до свого 27-річчя. До червня 2023 р. вважався зниклим безвісти. Сергій народився і жив у м. Долинська Кіровоградської області. Закінчив школу № 3. Потім вступив до Криворізького авіаційного коледжу, проте не закінчив його, адже вирішив, що вибрав не ту професію. У 2015 р. був призваний до лав ЗСУ. Після 11 місяців служби уклав контракт і пішов захищати Україну. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, обіймав посаду оператора-навідника зенітної установки. Брав участь в АТО на Донеччині та Луганщині. Був нагороджений відзнаками та подякою. Після закінчення контракту повернувся додому. Працював на себе: займався пасікою, сіяв соняхи та пшеницю. Мав потяг до роботи на землі ще з дитинства. Любив рибалити та ходити на полювання. Цікавився історією. Їздив на розкопки, збирав старовинні речі та монети, досліджував їхнє походження, колекціонував їх. На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 р., Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Його проводжали на війну всією родиною. Чоловік міцно обіймав дружину та свого синочка. Говорив йому, що має йти, а 2-річний Максим кричав: «Тато, ні! Тато, ні». Дитина наче відчувала, що бачить батька востаннє. Проте Сергій мав іти, інакше не міг. Цього разу він проходив службу в 137-му батальйоні 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був командиром зенітної самохідної установки 23-4 «Шилка». «14 березня 2022 р. був страшний бій, хлопці відбивали наступ на Миколаїв, були взяті в оточення, багато хто тоді загинув і потрапив у полон. Частина хлопців вийшла з оточення та повернулась до казарми, по якій 18 березня росіяни завдали ракетного удару. Дуже багато людей загинуло… Мого ж сина ніде не знайшли, всі вважали, що його взяли у полон. Йшов час, а не було жодної інформації. Куди тільки не звертались — все марно. Але надія не полишала нас, ми вірили, що наш Сергій живий і скоро з'явиться хоч якась інформація… Рік і три місяці ми розшукували нашого воїна. 20 червня 2023 р. мені повідомили про збіг ДНК, земля пішла з-під ніг… Знайшли мого сина у братській могилі. Дуже багато запитань, а відповіді на них немає... На місці бою була його машина, але не було ні тіла, ні особистих речей, тому і вважали, що він у полоні, — розповіла мама Валентина Завірюха. — Мій син був гарним, добрим, щирим, відданим, найкращим! Завжди усміхався, його посмішка надихала. У нього завжди все було добре, навіть якщо я і помічала, що щось не так, він відповідав: «Мам, все добре». Я вдячна Богу за те, що він подарував мені такого сина: мужнього і незламного. Коли проводжали його на війну, казала: «Синочок, може не підеш? У тебе ж маленький Максимчик, он бачиш, як він плаче?». А він у відповідь: «Мам, коли мій син підросте і запитає, де я був, коли почалася війна, що я йому відповім? Я маю йти... Треба захищати вас усіх і нашу Україну». Я зрозуміла, що мій син — патріот, відданий нашому народу, нашій державі, нашій Україні. Мій син — моя гордість і мій смуток. Хочу, щоб усі пам'ятали, якою ціною дається наша свобода, наша незалежність, наша українська земля». 25 червня 2023 р. Сергія поховали на Алеї Слави цвинтаря у рідному місті. Вдома на нього чекали мама, брат Олександр, сестра Наталя, дружина Валерія з сином Максимом, дві бабусі та інші рідні.