Бай Сергій Вікторович (Neo)

Бай Сергій Вікторович (Позивний 'Neo") народився 16 липня 2004 року в селі Старий Тараж на Тернопільщині. Майбутній воїн змалечку прагнув скоріше подорослішати, ще у віці трьох років, при знайомстві з дорослими говорив, що він : "Сергійко - великий хлопчик".

В 2011 році Сергій вперше переступив поріг Старотаразької школи І-ІІ ст.

Коли Сергію було 6 років, в сім'ї з'явилась молодша сестричка Вероніка. Хлопчик, на подив усім, виявився не по дитячому уважним та турботливим. Для Вероніки Сергій був найкращим другом і назавжди  залишиться прикладом для наслідування. Вже після загибелі Воїна, один з його найкращих друзів, напише Вероніці, що Сергій , казав: "якщо в нього колись буде донька, то він хотів би, щоб вона була схожа на неї". Найбільше йому подобались природничі предмети,  відповідально ставився до всього, за що брався. Цікавився історією, казав сестричці, що: "Потрібно вчити історію, бо вона повторюється". Зі спогадів класного керівника Лариси Павлівни: "Сергій глибоко вникав у суть всього, що вивчав, з ним цікаво було дискутувати. Для нас наш Герой назавжди залишиться серйозним, допитливим, відповідальним, готовим прийти на допомогу, трішки сором'язливим, але дотепним."

Восени 2019 року Сергій став студентом Фахового коледжу Кременецької обласної Гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка. Юнак здобував професію вчителя фізичної культури. Викладачі запам'ятали його сумлінним, енергійним, рішучим.  

Хлопець не любив великих компаній, але, як виявилось тепер, мав багато друзів-однодумців. В людях цінував чесність, порядність та патріотизм. Був байдужим до матеріальних цінностей, але, при цьому влаштувався на роботу продавцем, щоб мати змогу допомагати збройним силам, бо не міг інакше.
Майбутній захисник дуже любив природу та життя. З захопленням спостерігав , як розквітають квіти, плете павутину павучок. Фотографував усе навколо. Він любив домашніх тварин, особливо котів. В свій останній вечір дома, взяв на руки улюбленця, погладив і, немов передчуваючи майбутнє, сказав: "Дай я востаннє тебе помучу".

Сергій був водночас веселим та життєрадісним, а часом, замисленим, мовчазним. Мав загострене відчуття справедливості, хотів змінити цей світ на краще. Не сприймав безрезультатних суперечок та сварок - був якимсь мудрим не по роках. Завжди казав, що: "Потрібно починати з себе".

Сергій дуже любив рідних, особливо батьків, до яких завжди ставився з повагою та турботою. З мамою в нього були неймовірно довірливі стосунки. А коли подорослішав, Сергій почав проводити більше часу з татом, для якого став незамінним помічником , міцним плечем та духовно близькою людиною.
Він був сином, не здатним зробити боляче, виконував всі прохання батьків, окрім того єдиного -- відкласти службу в Азові, хоч на кілька місяців. Любов до України виявилась сильнішою.