Дейнеко Сергій Володимирович (Зубнік)

Солдат Сергій Дейнеко (позивний Зубник) загинув 20 липня 2023 р. у районі с. Степове Запорізької області. Під час виконання бойового завдання дістав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. У вересні захиснику мало виповнитися 40 років. Сергій народився і жив у м. Камінь-Каширський Волинської області. Після закінчення 9-го класу вступив до ВПУ та здобув фах маляра, муляра, штукатура. Потім закінчив Рокитнівське медичне училище, здобув фах зубного лікаря. Усі студентські роки провів на сцені, адже в дитинстві навчався у школі мистецтв і мав гарний голос. Викладачі та студенти називали його лагідно «наш Соловейко». Після випуску розпочав працювати в амбулаторії с. Великий Обзир. Колегам та пацієнтам він запам'ятався як відповідальний, чуйний, доступний і завжди усміхнений спеціаліст. Умів знайти підхід до кожного. Пізніше свою роботу продовжив у с. Гута Боровенська, де здобув неабияку шану і повагу. У вільний час любив збирати гриби й рибалити. За можливості виїздив до лісу і годинами міг гуляти у пошуках грибів або ж в компанії кумів і друзів проводив час біля водойм в очікуванні, коли ж клюне. Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав захисників. Був стрільцем 2-го окремого стрілецького батальйону Збройних сил України. Спочатку був у роті охорони, а в грудні 2022 р. вирушив на передову. Разом із побратимами боронив Запорізьку область. «Після раптової смерті тата Сергій став опорою для мами, оскільки проживали вони разом. Завжди був усміхнений, позитивний, щирий, щедрий, ніколи не відмовляв на прохання допомогти. Відповідально ставився до роботи, бо любив справу, якою займався. З особливим трепетом ставився до моїх дітей, бо власних не мав. Навіть перебуваючи на «нулі», за кожної нагоди намагався по відеозв'язку поспілкуватися з ними. То були теплі розмови про день, школу, друзів, хобі, котів — він хотів знати все, що відбувалося в їхньому житті, поки сам за тисячі кілометрів тримав оборону. Такі ж розмови були з усіма нами, натомість про свої тяжкі моменти нічого не розповідав, намагався вберегти нас від зайвих хвилювань. Вірив, що після перемоги створить свою сім'ю. Ми всі в це вірили, проте не судилось», — розповіла рідна сестра загиблого. Поховали Сергія на Алеї Слави центрального кладовища у рідному місті. Вдома на нього чекали мама Галина Іванівна, сестра Валентина, рідні та друзі.