Лобко Сергій Віталійович (Лом)

Молодший сержант Сергій Лобко (позивний Лом) загинув 12 липня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу с-ща Білогорівка на Луганщині. Захисник дістав смертельні уламкові поранення внаслідок вибуху ворожої міни. Бійцю назавжди 27 років. Сергій народився у м. Мирноград Донецької області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу № 9. Потім навчався в коледжі за спеціальністю «Банківська справа», також закінчив Мирноградський професійний гірничий ліцей. Далі вибрав для себе шлях військового й уклав контракт. У вільний час займався спортом, ще підлітком відвідував секцію з боксу та вигравав турніри. З 2017 р. чоловік проходив службу у Збройних силах України. Виконував бойові завдання в зоні проведення АТО / ООС. Під час повномасштабного вторгнення обіймав посаду командира розвідувального відділення розвідувальної роти 81-ї окремої аеромобільної бригади. «Сергій був відповідальним і наполегливим. Веселий, завжди багато жартував. Вибрав для себе фах військового, попри вмовляння родини. З перших днів війни був на нульових позиціях у гарячих точках. Дістав важке поранення під Ізюмом у квітні 2022 р., а вже восени знову повернувся на фронт. Друге поранення дістав у лютому 2023 р., а в травні вже був поряд із побратимами. Сергій відчував відповідальність за своїх хлопців і, попри можливість реабілітуватися, він таки пішов зі своїми товаришами й далі захищати Україну. Він завжди знаходив слова, щоб утішити та підняти дух своїм рідним. Відправивши свою родину в безпечні місця на Західній Україні, він сміливо служив і завжди казав: «Ми обов'язково переможемо! Адже нашим дітям ми війну в спадок залишити не можемо!». Побратими називають Сергія справжнім героєм, вдячні за те, що він завжди дбав про своїх хлопців. Попри всі складнощі, йому вдавалося відбивати хлопців, які потрапляли в полон, виносити поранених бійців з полю боя. Коли рідні просили його повернутись додому та більше не брати участі у військових діях, казав, що він — командир і його завдання — зробити все, аби його хлопці повернулися до своїх родин живими. Сергій любив Україну, рідну Донеччину та мріяв, аби його донечка Мілана, яку він обожнював, росла у вільній та квітучій країні», — розповіла сестра Марічка. Поховали захисника на Алеї Слави кладовища «Озерка» у рідному Мирнограді. У Сергія залишилися батьки, сестра, дружина і донька, якій на момент загибелі тата було 2 роки.