Прощенко Станіслав Іванович (Патріот)

Головний сержант 46-річний Станіслав Прощенко (позивний Патріот) загинув 1 березня 2022 р. у с. Дорогинка на Чернігівщині. Того дня він із побратимами дізнався, що в село заїхали два ворожі бензовози, а їхні водії грабують магазин. Чоловіки вирішили їх знищити. Коли прибули на місце, зав'язався бій. Окупантів було шестеро, українських захисників — троє. «Коли російські військові виходили з магазину, ми взяли одного в полон. Станіслав дістав РПГ і вистрілив по бензовозу. Троє російських військових почали тікати. Станіслав побіг за ними… Я шукав його після бою, але марно. Пізніше його пораненим знайшли побратими», — пригадує бойовий товариш Дмитро Шмагайло. У руках Станіслав тримав гранату з вирваною чекою: в полон він здаватися не збирався. Чоловіка евакуювали в лікарню до Ніжина вже непритомного. Там він помер від отриманих поранень. Станіслав народився в с. Талалаївка Чернігівської області. Згодом родина переїхала до м. Ніжин. Там він закінчив школу, вивчився на водія, відбув строкову службу. Після армії працював у торгівлі. А потім зайнявся підприємницькою діяльністю. Спочатку продавав автозапчастини на місцевому ринку, а згодом збудував власний магазин. «У 2013 р. Станіслав регулярно їздив на Майдан. У ті страшні дні розстрілів вивозив людей до лікарень. А далі почалась АТО, спочатку забрали нашого кума, а Станіслав через місяць пішов на війну добровольцем», — розповідає дружина Наталя. На Сході чоловік воював понад рік у складі 41-го БТРО. «Ми були зі Станіславом в одному батальйоні в 2014 р. Якось стояли біля Єнакієвого. Нам конче потрібні були тепловізори. Стас поїхав. У Ніжині зібрали гроші, і він за 5 днів привіз нам ті тепловізори», — пригадує Анатолій Cліпак. Після АТО чоловік активно зайнявся громадською діяльністю. Створив у Ніжині ветеранську громадську організацію, при місцевому ТЦК — музей АТО. А ще долучився до того, щоб сільські громади переходили з московського патріархату до ПЦУ. Він особисто фінансував юристів, які допомагали правильно оформити цей перехід. Станіслав говорив рідним, що війна триватиме й далі. Тому разом із побратимами влаштовували вишколи, купили зброю, наймали інструкторів. А ще Станіслав підтримував місцеву молодіжну патріотичну громадську організацію «Дозір Крук». «У грудні 2021 р. вони з побратимами розробили план евакуації родин. Коли з України почали виводити одне за одним консульства інших країн, стало зрозуміло, що ось-ось почнеться. Спершу говорили про 16 лютого, але тоді нападу не сталося. То я й попросила чоловіка поїхати в Трускавець відпочити, бо невідомо скільки нам часу ще залишилося. І він послухав. Ми вже мали повертатися додому, а тут Путін виступив. Я бачила, як Станіслав змінюється на очах. А вже наступного ранку о 4.00 він поїхав додому, а ми залишилися», — говорить Наталія. Із 24 лютого 2022 р. Станіслав обіймав посаду головного сержанта роти охорони Ніжинського районного ТЦК та СП. Він був одним із організаторів оборони Ніжина в перші дні вторгнення. Як боєць мобільної вогневої групи неодноразово брав участь у засідках на колони окупантів. Дружина Наталія напередодні загибелі розмовляла з чоловіком. Він просив помолитися за нього, казав, що йдуть важкі часи. А наступного дня побратим повідомив про його загибель. Поховали захисника на кладовищі в Ніжині, де він жив із родиною. У Станіслава залишилися дружина, двоє дітей, мама і сестра. Одну із центральних вулиць міста, яка носила назву Московська, перейменували на честь Станіслава. У с. Дорогинка на місці, де знайшли воїна, побратими встановили пам'ятний хрест на його честь.