Прощенко Станіслав Іванович (Патріот)
11 квітня 1975 – 1 березня 2022Чернігівська обл. – Донецька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Biography
Not yet addedBurial place
Not yet added
Photos and videos
Not yet added
Ukraine remembers
Not yet added
Memories
Not yet addedYou can share a story or kind words to honor the memoryMemory tribute
Not yet added
Publications
- Головний сержант 46-річний Станіслав Прощенко (позивний Патріот) загинув 1 березня 2022 р. у с. Дорогинка на Чернігівщині. Того дня він із побратимами дізнався, що в село заїхали два ворожі бензовози, а їхні водії грабують магазин. Чоловіки вирішили їх знищити. Коли прибули на місце, зав'язався бій. Окупантів було шестеро, українських захисників — троє. «Коли російські військові виходили з магазину, ми взяли одного в полон. Станіслав дістав РПГ і вистрілив по бензовозу. Троє російських військових почали тікати. Станіслав побіг за ними… Я шукав його після бою, але марно. Пізніше його пораненим знайшли побратими», — пригадує бойовий товариш Дмитро Шмагайло. У руках Станіслав тримав гранату з вирваною чекою: в полон він здаватися не збирався. Чоловіка евакуювали в лікарню до Ніжина вже непритомного. Там він помер від отриманих поранень. Станіслав народився в с. Талалаївка Чернігівської області. Згодом родина переїхала до м. Ніжин. Там він закінчив школу, вивчився на водія, відбув строкову службу. Після армії працював у торгівлі. А потім зайнявся підприємницькою діяльністю. Спочатку продавав автозапчастини на місцевому ринку, а згодом збудував власний магазин. «У 2013 р. Станіслав регулярно їздив на Майдан. У ті страшні дні розстрілів вивозив людей до лікарень. А далі почалась АТО, спочатку забрали нашого кума, а Станіслав через місяць пішов на війну добровольцем», — розповідає дружина Наталя. На Сході чоловік воював понад рік у складі 41-го БТРО. «Ми були зі Станіславом в одному батальйоні в 2014 р. Якось стояли біля Єнакієвого. Нам конче потрібні були тепловізори. Стас поїхав. У Ніжині зібрали гроші, і він за 5 днів привіз нам ті тепловізори», — пригадує Анатолій Cліпак. Після АТО чоловік активно зайнявся громадською діяльністю. Створив у Ніжині ветеранську громадську організацію, при місцевому ТЦК — музей АТО. А ще долучився до того, щоб сільські громади переходили з московського патріархату до ПЦУ. Він особисто фінансував юристів, які допомагали правильно оформити цей перехід. Станіслав говорив рідним, що війна триватиме й далі. Тому разом із побратимами влаштовували вишколи, купили зброю, наймали інструкторів. А ще Станіслав підтримував місцеву молодіжну патріотичну громадську організацію «Дозір Крук». «У грудні 2021 р. вони з побратимами розробили план евакуації родин. Коли з України почали виводити одне за одним консульства інших країн, стало зрозуміло, що ось-ось почнеться. Спершу говорили про 16 лютого, але тоді нападу не сталося. То я й попросила чоловіка поїхати в Трускавець відпочити, бо невідомо скільки нам часу ще залишилося. І він послухав. Ми вже мали повертатися додому, а тут Путін виступив. Я бачила, як Станіслав змінюється на очах. А вже наступного ранку о 4.00 він поїхав додому, а ми залишилися», — говорить Наталія. Із 24 лютого 2022 р. Станіслав обіймав посаду головного сержанта роти охорони Ніжинського районного ТЦК та СП. Він був одним із організаторів оборони Ніжина в перші дні вторгнення. Як боєць мобільної вогневої групи неодноразово брав участь у засідках на колони окупантів. Дружина Наталія напередодні загибелі розмовляла з чоловіком. Він просив помолитися за нього, казав, що йдуть важкі часи. А наступного дня побратим повідомив про його загибель. Поховали захисника на кладовищі в Ніжині, де він жив із родиною. У Станіслава залишилися дружина, двоє дітей, мама і сестра. Одну із центральних вулиць міста, яка носила назву Московська, перейменували на честь Станіслава. У с. Дорогинка на місці, де знайшли воїна, побратими встановили пам'ятний хрест на його честь.Платформа пам'яті 'Меморіал'