Кривко Станіслав Олександрович (Нацик)

Молодший сержант Станіслав Кривко (позивний Нацик) загинув 28 грудня 2022 р. під час виконання бойового завдання під Костянтинівкою на Донеччині. Бійцю було 25 років. Станіслав народився в м. Новий Буг Миколаївської області. Закінчив 9 класів Новомихайлівської загальноосвітньої школи. Потім вступив до технікуму, вчився на електрика. У 18 років пішов на строкову військову службу. У вільний час любив рибалити. У 2017 р. Станіслав уклав контракт зі Збройними силами України. Служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Виконував бойові завдання на території проведення ООС. За місяць до повномасштабного вторгнення, 21 січня 2022 р., Станіслав познайомився у соцмережі з дівчиною Вікторією. Після тижня цікавого спілкування вони вперше зустрілися. «Я дуже хвилювалась, якою ж буде наша перша зустріч. Але коли я його побачила, мої хвилювання одразу ж зникли. Він мене міцно обійняв і сказав: «Сонечко, привіт» . Як тільки я почула ці слова, чомусь почала плакати. Він почав мене заспокоювати, говорив, що все добре. Я зрозуміла, що закохалася. Потім настали довгі 8 місяців розлуки. Весь цей час я дуже хвилювалася за коханого», — розповідає Вікторія. Із перших днів повномасштабної війни Станіслав у складі свого підрозділу боронив рідну країну. Воював на Миколаївщині, Одещині, Херсонщині. Але навіть між боями він думав про кохану. Освідчився їй, вона одразу погодилася. Наприкінці літа боєць дістав серйозну контузію. Через 2 тижні лікування отримав відпустку, яку провів вдома з коханою. 12 жовтня Станіслав повернуся на передову. А через 2,5 місяці загинув. «Він стояв на захисті нашої країни до останнього. Був відважним та сміливим героєм України, чуйною та доброю людиною, турботливим сином і братом. Завжди міг вислухати, підтримати, дати потрібну пораду. Коли 12 жовтня 2022 р. коханий поїхав, знову настав нестерпний час розлуки. Я продовжувала чекати свого героя. Він був сенсом мого життя. Побратими його дуже любили та поважали. Він був душею компанії. Завжди веселий і усміхнений. Дуже мріяв про велику та щасливу сім'ю і діток. Завжди говорив: «Кохана, я приїду, а ти народиш мені двох діток». Я завжди відповідала: «Звичайно, любий, тільки повернись живий». А у відповідь чула, що так і буде. Та вже 28 грудня 2022 р. моє життя розділилося на «до» та «після». Коханого вбили. Вбили мого захисника, мою підтримку, мій сенс життя. Любий, ти навіки залишишся в моєму серці. Ти для мене герой, моя гордість. Пишалася, пишаюся, пишатимусь завжди тобою, мій рідний. Кохала, кохаю, кохатиму завжди, моє зайченятко. Спи спокійно, мій котусик… Безмежно сумую…» — ділиться спогадами кохана загиблого. Поховали воїна в с. Щасливе на Миколаївщині. У Станіслава залишилися дружина Вікторія, мама Надія, тато Олександр, сестри Наталя, Катерина, Валентина, Христина та брат Олександр.