Марченков Станіслав Павлович (Банан)

Старший матрос Станіслав Марченков (позивний Банан) загинув 28 лютого 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу острова Тендрівська коса у Херсонській області. Воїну назавжди залишилось 29 років. Станіслав народився у м. Красноград Харківської області. Навчався у Красноградському ліцеї № 3. Потім закінчив Красноградський технікум механізації сільського господарства ім. Ф. Я. Тимошенка та Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю «Агроінженерія». Працював на підприємстві «Техноком» у Харкові, згодом — у теплицях Красноградської овочевої фабрики. Скрізь його поважало керівництво й колеги. Любив футбол, уболівав за ФК «Металіст» (м. Харків). Цікавився домашнім господарством, планував вирощувати виноград, садив дерева, мріяв побудувати альтанку і збиратися там із друзями, чудово готував шашлик, хот-доги, піцу. Цікавився риболовлею, добре розбирався у комп'ютерній техніці. Любив слухати музику, дивитися серіали та передачу «Світ навиворіт». Улюблений фільм — «Костянтин: Володар темряви». Завжди пробував нове і шукав своє. Під час повномасштабного вторгнення чоловік захищав свою країну у складі 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого ССО ЗСУ. Обіймав посаду старшого оператора групи загону. Коли були на навчаннях, після прийому їжі хлопці пішли відпочивати, а Станіслав пішов на кухню. Потім забіг у кімнату із криком: «Пацани, там банани привезли». Так і дали йому позивний Банан. У грудні 2023 р. військовий був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Стас був душею компанії. Він був прекрасним чоловіком, люблячим та турботливим батьком. Доньку Уляну дуже любив і доглядав за нею: міг і підгузок змінити, коли зовсім маленька була, і покупати, і хвостика зав'язати, і до садочка відвести, і нагодувати, і розважити. Справжній тато. Сумлінно ставився до обов'язків. Завжди цікавився новим, вивчав, пробував, міркував (у військовій справі розвивався, дивився відео та читав, пропонував своє). Коли щось потрібно було, не забував і про побратимів (ділив із ними все і довіряв їм, як і вони йому). Був мудрим. Ми з ним багато обговорювали, міркували, він міг порадити та прислухатися. Не вмів плавати. Був шульгою. Але завдання виконував як слід, довіряв побратимам та був чудовою людиною», — розповіла його дружина Наталія. Поховали героя на Новому кладовищі у с. Наталине Харківської області, де він жив із родиною. У Станіслава залишились дружина, донька, мама, бабуся та сестра.