- Укр
- Англ
Ковшар Станіслав Вікторович (Бард)
9 вересня 1996 – 15 квітня 2022м. Київ – Донецька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Біографія
Ще не доданоМісце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Солдат Станіслав Ковшар (позивний Бард) загинув 15 квітня 2022 р. під час переправи до заводу «Азовсталь» у м. Маріуполь Донецької області. Перебував в останній групі, яка прикривала відхід побратимів. Йому було 25 років. Станіслав народився в м. Київ. Навчався у гімназії № 109 ім. Т. Г. Шевченка. Закінчив факультет соціології Київського національного університету. На 3-му курсі влаштувався у фірму з виробництва та продажу спецодягу для військових, рибалок і мисливців «PROF1GROUP». Працював із сайтом. Захоплювався лижами, велоспортом, байдарками та альпінізмом. Віртуозно грав на гітарі. У 2019 р. пройшов медичні курси Червоного Хреста. Наступного року уклав контракт із полком «Азов». Був парамедиком роти. «Стас був мені не просто сином, а найближчим другом. Ми разом цікавились історією, їздили по музеях, по історичних місцях. Якось я подумала, що таких людей — вільних, освічених і талановитих, в Україні стає багато. І вони дадуть реально нове покоління, вільне від «совка». Стаса дуже пригнічувало те, що «хлопці поїхали воювати, а я не віддаю борг Батьківщині». Почав шукати, до кого може приєднатися. На той час його друзі вже служили в «Азові». Через високий зріст син мав шість протрузій. ВЛК у Маріуполі написала, що він непридатний до служби. Але Стас той висновок «загубив», пішов до іншого лікаря і став «придатним». Востаннє, коли у Маріуполі ще був зв'язок, ми розмовляли телефоном. Стас мені сказав: «Треба врешті-решт зарубати цю гідру, яка мучить нашу Україну вже багато віків. І ціна неважлива». Тоді я зрозуміла, що він готовий на все. Востаннє ми з ним переписувалися в ніч на 10 квітня. Казав, що на той час надав допомогу шістьом пораненим побратимам. Не зізнався, що сам був поранений. Товариші згадують, що навіть у критичні моменти Стас був зібраний і спокійний, надійний друг, з яким можна, не вагаючись, йти в розвідку. Стас був єдиною нашою дитиною. Я дуже його люблю і вірила, що моя любов має його врятувати, але смерть на це не зважає…», — розповіла мати Тетяна Коннорова. У Станіслава залишилися батьки та кохана дівчина. Посмертно захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.Платформа пам'яті 'Меморіал'