Гайдук Тарас Степанович

Молодший сержант Тарас Гайдук загинув 6 березня 2022 р. у бою з ворогом поблизу м. Оріхів Запорізької області. Під час артилерійського обстрілу та авіаційного нальоту отримав смертельні осколкові поранення. Захиснику назавжди 31 рік. Тарас родом із м. Ужгород Закарпатської області. Закінчив Ужгородський національний університет та Український католицький університет за спеціальністю «Історія». Тривалий час працював гідом-екскурсоводом, хоч і спробував себе у різноманітних професіях. Цікавився краєзнавством, досліджував маловідомі туристичні місця Закарпаття та популяризував історію українських містечок. Любив гори та піші походи, мріяв створити гірські маршрути для туристів та відкрити власну туристичну фірму. З 2014 р. очолював громадську організацію «Закарпатська громада», яка займалася соціальними проєктами та декомунізацією вулиць в Ужгороді. Мріяв про власний виноградник. У 2017–2020 рр. чоловік служив за контрактом у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Тоді був нагороджений бригадною відзнакою «Срібний едельвейс». Після повернення до цивільного життя успішно освоїв професії веброзробника, тестувальника, перед повномасштабним вторгненням стажувався в IT-компанії. У перший день повномасштабної війни Тарас поїхав до військкомату. Згодом у складі своєї 128-ї ОГШБр вирушив на передову. Обіймав посаду головного сержанта бойової машини. «Не можу пригадати Тараса без усмішки. Поруч із ним я почувалася щасливою, всі труднощі не мали значення, адже Тарас казав: поки ми живі, усе нам під силу. Його стійкість та розум допомагали у війську, а щира емоційність завжди збирала навколо Тараса багато друзів. Він був надзвичайно справедливим, любив подискутувати, але з усіма знаходив компроміс. Для мене Тарас є орієнтиром у житті, його цінності та переконання зараз на часі та будуть жити вічно!», — розповіла дружина полеглого воїна Марія. «Тарас справді був кращим сином, братом, коханим чоловіком, надійним другом і просто людиною з великої літери. Одним із перших пішов захищати свою країну. І таких, як він, на небі юрба. Всі вони на багато сходинок вище. Їм дано бачити і на землі, і на небі. Тож не забуваймо, якою ціною дається нам незалежність України», — додала його мама Анна. Поховали героя на Пагорбі Слави в рідному Ужгороді. Друзі та колеги після загибелі Тараса відкрили в Ужгороді мініскульптуру, присвячену екскурсоводам, прообразом якої став сам воїн. У захисника залишилися батьки, сестра, брат, дружина, рідні, друзі, колеги та побратими. Посмертно боєць був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та почесним орденом «Хрест Героя».