Гогусь Тарас Зеновійович

Гогусь Тарас Зеновійович народився 6 червня 1971 р. у с. Заздрість Тернопільського району Тернопільської області. Він був шостою дитиною в багатодітній родині. Загальну освіту здобув у місцевій школі, а згодом продовжив навчання у Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Після служби в армії, яку проходив на Дніпропетровщині, хлопець вирішив поповнити лави тернопільської міліції. У 1991 р. розпочав роботу в патрульно-постовій службі, а згодом зайнявся розшуковою роботою в УМВС у Тернопільській області. У 2002 р. Тарас створив власну сім'ю, а вже через рік дружина Галина подарувала його найбільше щастя в житті — синочка Віктора. Сина любив безмежно, піклувався з великою батьківською любов’ю, дарував всю ласку і тепло. Через життєві обставини довелося залишити міліцейську службу, Тарас із дружиною важко працювали, аби забезпечити сину щасливе дитинство та майбутнє. Галина працювала вдень, а Тарас ходив на нічні зміни, після яких цілий день доглядав за малюком. Син Віктор пригадує, як батько змалку прищеплював йому любов до всього українського: він був патріотом рідної землі, шанував українську мову. А ще привів сина у волейбол. Завдяки татовим старанням хлопчик зумів проявити себе у спорті, потрапив у другу вищу волейбольну лігу, не раз здобував командну першість на змаганнях. Однак тепер бачить себе не на волейбольному майданчику, а, як і тато, — в поліції. 19-річний юнак навчається на юридичному факультеті та хоче стати слідчим. Зізнається, коли почалася війна, він дуже хотів іти служити на підмогу батькові. Але той сказав: «Маму одну залишати не можна, а раптом щось трапиться — ти будеш опорою і підтримкою в родині». Як відчував… Гідний приклад Тарас Гогусь показав сину ще під час подій на Майдані. Коли розпочалася Революція гідності, чоловік одразу вирушив до Києва на протести, аби виразити свою громадянську позицію. Він долучився до самооборони, охороняв барикади, патрулював. Коли ж повернувся додому і дізнався, що формується батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль», одразу вирішив поновитися на службі. «Як я потім буду дивитися в очі синові, коли в такий складний час не піду боронити рідний край?», — сказав дружині. У 2014 р. Тарас Гогусь вперше вирушив на буремний Схід. З того часу і почалися постійні відрядження до зони АТО. За 8 років сумлінної служби став досвідченим бійцем, отримав почесні нагороди та відзнаки. Перші проводи у складі батальйону дружина пам’ятає й досі. Зізнається, дуже переживала за чоловіка, не знала, що його чекає там, але плакала вже вдома, аби не передавати йому своє хвилювання. Каже, Тарас завжди випромінював позитив, умів заспокоїти, розвеселити. Жалітися не вмів, а навпаки, за добрим словом і підтримкою до нього зверталися як рідні, так і друзі. Маленький Віктор дуже пишався, що татко обороняє Україну. Щодня чекав від нього дзвінка, а найбільше — його повернення. Як би важко не було, поліцейський телефонував із гарними та світлими новинами, особливо для старенької матері. Її теж ніжно оберігав від усього негативу. Жінка до останнього дня не підозрювала, що син воює на передовій. Попри обстріли, бійці намагалися максимально допомогти місцевим мешканцям вижити в умовах війни. Вони розвозили гуманітарну допомогу, отриману від тернопільських волонтерів. Біля будинку поліцейського квітне малесенька яблунька. Саджанець Тарас привіз на згадку під час чергової ротації, аби посадити її біля своєї нової, такої бажаної оселі. Мріяв про свій сад, був хорошим господарем. Любов до землі ще з дитинства йому прищепили батьки. Навіть під час перебування на Сході, як тільки мав змогу, копав грядочки, аби посадити бодай зелень, частував побратимів своїм борщем, а на Різдвяні чи Великодні свята, які доводилося проводити далеко від дому, готував бойовим товаришам традиційну страву. Дуже тішився, коли врешті вдалося придбати своє житло за містом, а біля нього — клаптик землі. Перед війною справили новосілля. Помешкання доводив до ладу власноруч, планував приймати у своєму садочку друзів, насадити городини, а біля яблуньки поставити гойдалку… У власній домівці вдалося пожити лише 4 місяці. Життя бійця обірвалося раптово, від рук російських окупантів. Квітневу тишу розірвав вибух: 27 квітня 2022 р. ворожий артилерійський снаряд влучив на позицію поблизу с. Золоте Луганської області, де перебували тернопільські поліцейські. Страшна та несправедлива смерть зруйнувала усі плани на життя, забрала в України її воїна, в старенької мами — сина, в дружини — чоловіка, а в сина — батька. Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають. Вдячну пам’ять про Тараса зберігатимуть усі, хто його знав, працював поруч із ним, товаришував та мріяв про щасливе майбутнє у вільній країні. На Тернопільщині у рідному селі загиблого поліцейського Тараса Гогуся названо майдан на його честь. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Гогуся Тараса Зеновійовича нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).