Тюрін Валерій Станіславович (Грек)

Солдат Валерій Тюрін (позивний Грек) загинув 1 травня 2022 р. поблизу с. Бурлацьке на Донеччині. Під час ворожого мінометного обстрілу отримав смертельні поранення. Захиснику було 59 років. Валерій Тюрін народився в с. Велика Новосілка Донецької області. У 1980 р. закінчив Великоновосілківську школу № 2. Ріс позитивною дитиною, мав багато друзів, любив природу, спорт, своє село. Завжди пам'ятав розповіді бабусі про свого репресованого у 1938 р. діда. Згодом закінчив Покровське ПТУ № 5, де здобув професію машиніста холодильних установок. «Ми познайомилися влітку 1981 р. Це було кохання з першого погляду. Восени Валерій пішов служити, повернувся з армії восени 1983 р., і 24 грудня ми одружилися. Через рік народився наш син Сергій, і ми стали щасливою сім'єю, дуже сильно кохали одне одного. Відпустки проводили разом, їздили в ліс, на море, на річку. Валерій любив подорожувати, захоплювався риболовлею, фотографією, фотоапарат завжди був із ним. Був добрим, люблячим, ласкавим, дбайливим чоловіком і батьком, доброзичливим і порядним другом, допомагав батькам, поважав і шанував їх. Дуже любив усю рідню, племінників і племінниць, ніколи не забував про них. Вдома все робив своїми руками, завжди щось майстрував у гаражі, був дуже старанним», — пригадує дружина загиблого Людмила. З 1985 р. чоловік із сім'єю жив у м. Мирноград на Донеччині. Працював на шахті «5/6», а пізніше — на «Краснолиманській». У 2011 р. переніс інфаркт міокарда, пройшов стентування й отримав інвалідність ІІІ групи. «Великою радістю в нашій сім'ї було одруження сина в 2007 р., так у нас з'явилася донька. Ще більш великим щастям було народження онука в 2011 р. й онучки в 2017 р. Валерій багато часу проводив із ними, щоліта разом їздили відпочивати, він захоплювався українськими Карпатами. Валерій був великим патріотом своєї Батьківщини, пишався нею, завжди всім казав: «Ви ще почуєте про нашу Україну!», — додає жінка. 26 лютого 2022 р. Валерій записався добровольцем до лав ТРО. Служив стрільцем у 109-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. 1 березня вже був на передовій. Брав участь у боях під рідною Великою Новосілкою, коли ворог пішов у наступ із Маріуполя та Волновахи. Після виснажливого виходу з оточення 18 квітня потрапив до шпиталю в Запоріжжі. А 29 квітня, трохи підлікувавшись і набравшись сил, повернувся до свого 105-го батальйону, бо вже не уявляв життя без побратимів. «Це було сміливе і виважене рішення. Дні і ночі тягнулися в очікуванні телефонного дзвінка, бо не завжди був зв'язок. Розмови були короткими: «Як ви? У мене все гаразд. Бережіть себе! Я вас дуже люблю! Все буде добре! Ми переможемо! Слава Україні!». Спорожніла наша домівка… Ні з чим неможливо порівняти цю втрату. Ми всі дуже страждаємо і сумуємо без нашого дідуся. Ніколи не забудемо нашого Героя-захисника! Ніколи не пробачимо нашим ворогам!», — зазначають рідні. Поховали Валерія на кладовищі «Озерка» в Мирнограді. Вдома на захисника чекала любляча родина: дружина, син, невістка, онук, онучка. Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.