Баранов Василь Юрійович

Старший солдат Василь Баранов загинув 17 вересня 2022 р. у с-щі Спірне Донецької області. Коли почався мінометний обстріл, боєць був на позиції. Йому не вистачило кількох секунд, щоб заскочити в бліндаж. Захиснику було 42 роки. Василь народився у російському Саратові. У 8 років із родиною переїхав на батьківщину батька, до м. Шостка Сумської області, де закінчив школу № 12. Усе дитинство займався спортом, відвідував дитячо-юнацький клуб «Патріот», особливо захоплювався карате. Здобув спеціальність токаря в ПТУ № 13. У 2021 р. вступив до Сумського національного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та громадська інженерія». Останні 5 років працював у столиці монолітником-арматурником. У 2006 р. Василь одружився, через рік у подружжя народилась донечка Даша, згодом — синочок Ваня. У 2021 р. родина придбала житло і переїхала жити в Ірпінь на Київщині. Щаслива сім'я будувала плани на майбутнє. Та почалася велика війна. На початку повномасштабного вторгнення Василь відвіз дружину з дітьми до родичів, а сам пішов записуватися до лав тероборони. Охочих було багато, перевагу надавали тим, хто мав військовий досвід. Коли у місті стало небезпечно, поїхав із родиною у с-ще Сколе на Львівщині. Там одразу вирушив до військкомату. Мріяв потрапити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де на той час вже служили два його товариші. Кілька разів чоловіку відмовляли, але він був наполегливим. У травні Василь вирушив у м. Кам'янець-Подільський на навчання. 5 червня його відправили в Охтирку на Сумщині. Коли в липні чоловік востаннє був удома, зізнався дружині, що перевівся у 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи та їде на Донеччину. Обіймав посаду сапера та водія. «Василь ніколи не сидів без діла. Він завжди щось робив, був завзятим. Таким його запам'ятали і побратими», — сказала дружина загиблого Любов. «Клята і жорстока війна забрала батька, чоловіка, сина, друга... Маленький цвинтар при в'їзді в наше місто дедалі збільшується, щоб ми жили, щоб ми щось переосмислили. Віряни хай помоляться за душу спочилого, інші нехай згадають добрим словом і вшанують пам'ять. І всі нехай усвідомлять свій пожиттєвий борг перед родичами, удовами, дітьми тих, хто віддав найбільше, чим можна пожертвувати, — своє життя. R.I.P. Спочивай, Друже Васильок... Вічна і світла пам'ять герою...» — написав друг Дмитро Даниленко. Василя поховали на Алеї Слави у м. Шостка. У військовослужбовця залишились дружина, син і донька.