Матвієнко В'ячеслав Олегович (Сява)

Старший солдат В'ячеслав Матвієнко (позивні Сява, Ісланд) загинув 22 березня 2022 р. під час виконання бойового завдання в м. Маріуполь Донецької області. 15 квітня захиснику виповнилося б 32 роки. В'ячеслав народився в м. Донецьк. Навчався в школі № 25 у м. Макіївка. З дитинства захоплювався футболом і малюванням, багато читав. Згодом здобув фах технолога з водопостачання та водовідведення в Донецькому політехнічному технікумі. З 16 років входив до фанатського сектора ФК «Шахтар» (м. Донецьк). У 2011 р. одружився з коханою Христиною. Коли почалася російсько-українська війна в 2014 р., переїхав із дружиною на Дніпропетровщину. Наступного року в подружжя народилася донька, і вони вирішили переїхати до Маріуполя. Там В'ячеслав прийняв рішення йти захищати рідний Донбас. У 2016 р. уклав контракт із ЗСУ. Служив у 54-й окремій механізованій бригаді. Мав позивний Сява. Брав участь в АТО / ООС на Донеччині та Луганщині. У 2019 р. перевівся до окремого загону спецпризначення НГУ «Азов», де і прослужив до загибелі. У новому підрозділі взяв новий позивний — Ісланд. Із перших днів повномасштабної війни В'ячеслав разом із побратимами обороняв Маріуполь і завод «Азовсталь». Обіймав посаду стрільця-навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки. «Під час мого першого махачу проти луганчан у далекому 2006 р. він був у першому ряду, а я — позаду. Він розвернувся і сказав: «Прикрий мене». У 2010 р., здається, на великому махачі проти Запоріжжя я знову опинився позаду нього: «Сява, я знову позаду. Прикриваю». Вдягнули капи — переглянулися, посміялись. Ми не були близькими друзями, але ми були на одній хвилі. Чи, як кажуть фанати, в одному «составє»… І, Сяво, тебе буде дуже не вистачати в нашому «составє»… Спи спокійно, Сява! Ми тебе прикриємо!», — написав товариш загиблого Віталій Овчаренко. «У 2017 р. під час служби в ЗСУ почав писати книгу. На жаль, вона була в електронному вигляді та залишилась у телефоні. У книзі йшла мова про боротьбу, котру ми повинні вести як на війні, так і в повсякденному житті. Він багато розмірковував — чим би займався, якби не війна. І все частіше доходив висновку, що більше не зможе жити без цієї боротьби», — додали близькі. У В'ячеслава залишилися батьки, дружина, донька, інші рідні, безліч друзів та побратимів. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.