Зуб В'ячеслав Олексійович (Зуб)

47-річний старший сержант В'ячеслав Зуб загинув 21 червня 2023 р. поблизу с. Діброва на Луганщині. Виконуючи бойове завдання, дістав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. В'ячеслав народився у с. Курінь Чернігівської області. Жив у с. Іванівка на Волині. Його душа тягнулася до військової служби, тому саме цей фах він і вибрав для себе у подальшому. Службу розпочав у Черкасах, де здобув звання старшого сержанта. Потім пішов навчатися до НТЦ «Десна», де отримав омріяне звання прапорщика. Після служби кілька років працював у м. Володимир-Волинський. Був трактористом-комбайнером, електриком, зварювальником. Любив сільськогосподарську техніку. Весь час був зайнятий сільськими роботами та побутом. Під час повномасштабного вторгнення чоловік поповнив лави Збройних сил України та вирушив захищати рідну державу. Проходив службу в 63-й окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення — командиром машини 107-го батальйону. «Дуже пишаюся своїм татом, його рішенням піти на захист держави і тим, що він зробив для нас. Він був хорошим господарем, батьком і чоловіком. Завжди був радий прийти на допомогу. Ніколи не залишався осторонь від проблем рідних, підтримував та давав поради. 24 лютого 2022 р. на території нашої країни розпочалася війна. У розпачі та люті тато провів увесь день. Наступного ранку прийняв дуже важливе рішення для себе та своєї сім'ї — добровольцем піти захищати свою державу. Через стан здоров'я його не хотіли приймати до війська, але він наполягав на своєму, казав, що додому не повернеться. Через палке бажання та рішучість його все ж взяли. 26 лютого він був зарахований до лав ЗСУ. За своє життя він неодноразово мандрував Україною, але під час війни ці мандри стали частими. Розпочав свою військову підготовку на кордоні з Білоруссю, де проходив навчання і практику. Отримавши досвід та полагодивши техніку, відправився до Миколаєва, де пробув досить довго. Наступним завданням було визволення Херсона, а згодом — і переїзд до Бахмута, де тато був поранений у передпліччя. Після реабілітації переїхав до Лиману, де побачив жахливі наслідки війни, справжнє пекло. Багато втрат, відчай і сльози робили його сильнішим, щоб помститись за своїх товаришів, адже вони йому були як рідні. Відчував велику відповідальність і за тих, що стояли пліч-о-пліч з ним. Будучи командиром, покладав на себе велику відповідальність і завжди йшов першим, щоб вберегти життя ще юних побратимів», — розповіла донька полеглого воїна. Поховали захисника у с. Горішнє на Волині. У нього залишилися батьки, дружина Неля, син Олександр та донька Мар'яна.