Головій-Хмеляр Віктор Миколайович (Хмель)

Штаб-сержант Віктор Головій-Хмеляр (позивний Хмель) загинув 29 листопада 2023 р. під час мінометного обстрілу поблизу с. Вільшана Харківської області. Вікторові було 43 роки. Він народився у с-щі Заболоття Волинської області. Навчався в місцевій школі. Після строкової служби закінчив Ногайський державний агротехнічний технікум за спеціальністю «Організація і технологія ведення фермерського господарства». Усе життя віддав службі — спершу був прикордонником, а потім долучився до Збройних сил України. Захищав Україну на Донеччині. Із червня 2020 р. був прийнятий на військову службу за контрактом до 14-ї окремої механізованої бригади. Там він обіймав посаду головного сержанта взводу. Згодом отримав підвищення до головного сержанта роти, а потім — і батальйону. Віктор обожнював тварин. Був кваліфікованим кінологом. У вільний час смачно готував, цікавився зброєю і вправно користувався нею на бойових завданнях. Мріяв про закінчення війни, власний сімейний бізнес і затишний домашній куточок біля озера, де б міг проводити час із дітьми. Під час повномасштабної війни захищав Україну в складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Обіймав посаду головного сержанта мотопіхотного батальйону. Отримав понад 10 нагород, серед них: нагрудні знаки «Ветеран війни» та «Учасник АТО», коїн сержанта, відзнака «Князівський хрест Героя «Навіки в строю», відзнака Міністра оборони України тощо. «Вітя був надзвичайно добрим, чесним, справедливим, відважним. Мав авторитет не лише серед сержантів, а й серед офіцерів. Завжди і на все у нього була своя думка. Він був людиною слова для побратимів, для дітей — турботливим татом, для батьків, брата і сестер — опорою. Коханим хлопцем, а також справжнім другом зі щирою душею. Він був безстрашним бійцем, за яким завжди йшли люди, яким би важким не був бій… Хоча посада дозволяла йому не бути на передових позиціях, Віктор казав: «Мої ж хлопці там, і я там маю бути». У нього була неймовірно щира усмішка, добрі очі, проте він мав непохитність, стійкість і нещадність до ворога», — розповіла кохана дівчина загиблого Тетяна Павловська. Поховали воїна у рідному селищі. Вдома на Віктора чекали батьки, двоє синів, донька, дві сестри, брат та кохана дівчина.