Чопко Віктор Олександрович

Той постріл — в серце всій родині… Сльоза пекуча від образи, Чому, чому Ти там загинув, За крок до звільнення наказу. Як чоловік і справжній лицар Грудьми сміливо заступив Наш рідний край, щоб лютий вихор Його ущент не спопелив. Прости нам, любий наш герою, За всіх негідників прости, Хто лицемірно нас роззброїв, Як жебраків у світ пустив. Пробач нам, рідний. Душа плаче Від кривди й болю за дітей. Злодійств тим зайдам не пробачим: Каліцтв і тисячних смертей. Прокляті будуть всі іуди, Що за криваві срібняки Вкраїнські розривають груди, І п'ють з них кров, мов хижаки. Чи заговорить колись совість У наших ницих земляків, За проданий бездумно голос, Що в скриньку виборчу влетів. Нехай той біль стократ озветься В серцях неспідлених людей. А лютий ворог хай сміється!.. Прокляттям горе те впаде На весь їх рід дикунський, підлий, Захланний, жадобою впитий. Народ наш вистоїть і гідно

В очах твоїх померкнув світ, Лиш світлий образ України Обличчями дітей, дружини І матері зорить услід. Земля хай пухом Тобі буде, Під небом барви голубизни, Родина, вір нам, не забуде І пам'ятатиме Вітчизна!