Кошель Віталій Миколайович (Гусь)

Військовослужбовець Віталій Кошель загинув 10 серпня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута на Донеччині. Воїну було 48 років. Віталій народився в с-щі Нью-Йорк на Донеччині. Закінчив місцеву школу № 16. Потім пройшов строкову військову службу та повернувся додому. З 20 років працював токарем на місцевому машинобудівному заводі. Дуже любив свою професію, був відповідальним та працьовитим, його шанували у колективі. Згодом трохи працював на Ясинуватському машинобудівному заводі, потім — на гідромеханічному заводі в рідному селищі. Захоплювався риболовлею, вирощував виноград, мріяв про виведення нових сортів цієї ягоди. Із початком повномасштабної війни Віталій вирішив боронити свій дім зі зброєю в руках, бо ворог щодня обстрілював його рідне селище. Вже на початку березня 2022 р. став стрільцем 104-го батальйону 109-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Дружина Анна розповідає, що коли Віталій ішов до лав Бахмутської ТРО, говорив: «Не буду жити під росіянами, повинен обороняти своє рідне місто». Саме у ті дні чоловік на своїй сторінці у фейсбуці розмістив кліп до пісні «Браття Українці» зі словами: «Богу душу нашу віддамо єдину, за нашую землю — священну Україну». Побратими пригадують, що Віталій був цікавим співрозмовником, часто згадував свою родину і рідне селище, дуже пишався донечкою, планував майбутнє. «Віталій був схильний до системності, наполегливо вивчав військову справу, серйозно ставився до спорядження та зброї. Якось після поїздки додому він привіз нам селезня зі свого подвір'я — залишки особистого господарства. З того часу в нього з'явився позивний Гусь — на згадку про минуле мирне життя», — згадує побратим Володимир Єлець. Перший бій рота прийняла 31 липня 2022 р. Того дня їхній підрозділ ліквідував близько 25 ворогів. Через 10 днів відбувся останній бій Віталія. «Це була місцина десь за кілометр до Бахмута. Ми були в окопах і потрапили під щільний артобстріл, який тривав багато годин. За допомогою квадрокоптерів росіяни били прямо в окопи. 150-й калібр йшов по нас. Я був у двох метрах від Віталія. Увесь час ми перемовлялися. Коли він загинув, я не одразу це зрозумів і ще з його ногами хвилин 10–15 говорив... Окопи були вириті зигзагами, він був за рогом від мене, мені було видно лише його берці... Один зі снарядів влучив прямо в бійця. Мене лише контузило, я залишився живий. Віталій — ні… Дуже пишаюсь знайомством із героєм, який пішов захищати свою Батьківщину, пожертвував життям заради нашого спільного майбутнього, нашої України», — додав Володимир. У Віталія залишилися мати, дружина та донечка.