Блажко Віталій Олегович (Хват)

Майор Віталій Блажко, позивний Хват, загинув 8 травня 2022 року в Маріуполі на Донеччині внаслідок влучання ворожої авіабомби в бункер на території металургійного комбінату «Азовсталь». Офіцеру назавжди залишилось 32 роки. Віталій Олегович родом з Одеси. Навчався у місцевій школі №2. З дитинства був допитливим і небайдужим, не втратив цих рис і з роками. Цікавився біологією, астрономією (мав телескоп і робив вражаючі фото зірок), досліджував будь-що, за що лиш заходила мова. Не було такої фрази у нього в ужитку «Я такого не знаю», одразу шукав інформацію. Мріяв стати військовим. Після армії здобув вищу освіту в Харківській національній академії внутрішніх справ. У 2011 році чоловік брав участь у формуванні Одеського центру організації «Патріот України», на базі якої навесні 2014-го було створено батальйон «Азов». На вишколі в організації, коли із побратимом відпрацьовував ножовий бій на дерев'яних ножах, перехопив ніж по-іншому і вдарив надто сильно, та ще й в око. Обійшлося без серйозних травм, але так отримав свій позивний Хват. До початку АТО Віталій служив у спецпідрозділі «Беркут» в Одесі. У 2015 році добровольцем став на захист Батьківщини. Згодом сформував і очолив снайперський підрозділ полку «Азов». Протягом служби провів багато успішних військових операцій. У 2019 році в бою відбулася травматична ампутація 2\/3 стоп обох ніг. Після протезування повернувся до строю. Відмовився від оформлення інвалідності, оскільки тоді не зміг би служити на бойовій посаді та воювати. Завжди користувався авторитетом та повагою серед побратимів. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року снайперський підрозділ «Азова» під командуванням Хвата наніс великі втрати окупантам. За словами підлеглих, окрім належного для його посади керування з пункту управління, регулярно перебував на позиціях і особисто вступав у вогневий контакт з противником, знищуючи живу силу. Тим часом одна пара його протезів згоріла, друга була зламана, тож змушений був пересуватися на них. За участі Хвата в Маріуполі було знищено і виведено з ладу біля 15-17 одиниць ворожої техніки і багато піхоти. Він також командував операцією, в ході якої були взяті полонені. Надавав медичну та іншу допомогу цивільним під ворожим вогнем та артобстрілами. Під час одного з виїздів на позиції авто, в якому знаходився Хват з бійцями, було знищене ворожою авіацією, він отримав важкі поранення. Попри це двічі відмовився від евакуації гелікоптером, сказавши, що залишиться з побратимами до кінця. За час своєї служби офіцер мав чимало нагород, зокрема, став повним кавалером ордену «За мужність». Посмертно його нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У 2023 році Президент України присвоїв Віталію Блажку звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду отримали батьки загиблого. В Одесі вулицю Махачкалінську перейменовано на честь Віталія Блажка. У Віталія залишилися батьки Наталія та Олег, наречена Вікторія, а також інші рідні, друзі та побратими.

Блажко Віталій Олегович (позивний Хват) народився 22 липня 1989 р. у м. Одеса. В юності він, як і багато інших майбутніх добровольців, був активістом патріотичного руху. Зокрема, у 2011 р. Віталій став одним із засновників місцевого осередку організації «Патріот України», що невдовзі стала основою для створення ОЗСП НГУ «Азов». Після школи юнак певний час навчався у цивільному вузі, потім залишив його, відслужив строкову, вступив до Харківської академії внутрішніх справ, перевівся на заочну форму навчання і пішов працювати в одеську поліцію, щоб мати змогу допомагати батькам. До лав «Азову» влився навесні 2015 р., коли підрозділ брав участь у боях за с. Широкине Донецької області. В «Азові» Віталій знайшов своє справжнє покликання. Воїном він був неабияким. Про це свідчать і його позивний (Хват), і бойові нагороди. Майор Блажко — повний кавалер орденів «За мужність», ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), Герой України із удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Мав нагородну зброю — пістолет Макарова, який постійно тримав при собі. Живою згадкою про Хвата в «Азові» є створений ним улітку 2015 р. снайперський підрозділ. Спочатку це був взвод, який у 2018 р. розширили до снайперської групи. Хват був безмежно відданий цьому підрозділу, незмінним його командиром. Він навчав і виховував нових снайперів, присвячував роботі увесь свій час та ентузіазм. Один із бійців очолюваного Віталієм підрозділу, нині командир взводу в роті снайперів бригади оперативного призначення «Азов», капітан Артем Середняк згадує: «З кінця осені 2015 р. до весни 2016 р. Хват працював над створенням ефективного снайперського підрозділу. Він проводив заняття, ділився досвідом, разом із нами жив на полігоні. Паралельно вирішував питання щодо відповідного озброєння для нашого взводу. Мені на той час було 19 років, і я зрозумів, що моє місце — серед цих людей, що це саме той підрозділ, в який я хотів потрапити, і саме той командир, за яким я готовий іти у вогонь і воду». Кожен «азовець», який знав Віталія, пам'ятає його як офіцера, що не любив керувати зі штабу, а завжди прагнув бути на позиціях, поряд зі своїми бійцями. Хват особисто брався за виконання найскладніших завдань, потім разом із підлеглими детально аналізував роботу, відзначав, що слід удосконалити, яких помилок уникати в майбутньому. У результаті снайпери «Азову» успішно виконували дедалі складніші завдання, а група здобула славу одного з найефективніших снайперських підрозділів у зоні ООС. Більшість операцій, проведених снайперами «Азову», народжувалась і визрівала у голові Віталія, він особисто брав участь у плануванні кожного виходу своїх бійців. Побратими згадують, що вони часто були зухвалими і майже завжди неочікуваними для ворога. «Позиційна війна була не для Хвата. Він не любив сидіти на місці, тому наш підрозділ часто переміщувався з одного напрямку на інший, постійно планував і проводив операції в сірій зоні. Ми з’являлися там, де противник нас не чекав, і завдавали йому втрат. Нищили ворога по всій лінії фронту — від Станиці Луганської до Широкиного, були в найгарячіших на той час точках, таких як: Піски, Авдіївка, околиці Донецького аеропорту, Світлодарська дуга, Докучаєвськ, Мар’їнка…», — розповідає капітан Середняк. Про особисте життя майора Блажка відомо небагато: у шлюбі не був, дітей не мав, був єдиною дитиною у батьків. Мав дівчину, але незадовго до початку повномасштабного вторгнення вони розійшлися — ось майже все, що можуть розказати бойові товариші. Не те щоб Віталій прагнув щось приховати чи не хотів говорити про особисте, просто теми війни, снайперської справи, сьогодення і майбутнього України, розбудови держави важили для нього значно більше. Розрадою для Віталія було захоплення космосом і фотографування зоряного неба. Він придбав дорогий професійний телескоп та фотоапарат, і коли мав уночі кілька вільних годин, а погода була ясною, виїжджав у поле подивитися на зоряне небо та сфотографувати його. Часто з таких виїздів Віталій повертався вдосвіта, натхненний і сповнений нових вражень. Світлини викладав на сторінці в інстаграмі під ніком Astro_tactic_ua. Але найголовніше — Хват завжди був взірцем незламності для бійців свого підрозділу. Віталій кілька разів був поранений, проте щоразу повертався на передову в найкоротші терміни. Перше поранення — осколкове, у спину, він дістав у 2015 р. під час боїв у Широкиному. Отримавши допомогу в шпиталі, Хват через лічені дні повернувся до підрозділу. До повномасштабного вторгнення рашистів Віталій зазнав ще кількох поранень. Унаслідок одного з них, що сталося на Світлодарській дузі навесні 2019 р., воїнові ампутували обидві стопи. Він відмовився оформлювати інвалідність, оскільки тоді не зміг би обіймати бойову посаду, і менш ніж через 3 місяці після поранення знову став до лав «Азову». Він продовжував виконувати бойові завдання вже на карбонових протезах, встановлених у США. Таке швидке повернення здивувало навіть тих, хто вже кілька років воював пліч-о-пліч із Віталієм. «Ми не очікували, що він так швидко повернеться в стрій, і не могли осягнути тієї моці бойового духу, того бажання нищити ворога, яке він демонстрував», — згадують побратими Віталія. З першого дня повномасштабного російського вторгнення Віталій Блажко тримав оборону Маріуполя. Снайпери готувалися до великої війни задовго до її початку: розробляли і відпрацьовували нову тактику, прогнозуючи ймовірні дії противника. Бійці снайперської групи згадують, що завдяки досвіду, гострому розуму та аналітичним здібностям Віталія вони змогли непогано підготуватися до того, що їх чекало в оточеному місті. Від початку повномасштабного вторгнення група Хвата підривала мости на шляху до Маріуполя, влаштовувала засідки на окупантів, щоб сповільнити їхнє просування і виграти час для зміцнення оборони міста. Поки міг, Віталій постійно був поруч із бійцями. Одного дня у нього зламалися протези, та він продовжував пересуватися між позиціями снайперів на поламаних. Коли ж росіяни зайшли до міста і зросла інтенсивність боїв, Хват став «очима» снайперів: вів розвідку за допомогою безпілотника, координуючи дії своїх бійців та вказуючи місця, де перебував ворог. Продовжував планувати операції групи, які були дуже дошкульними для окупантів. За ефективність роботи снайперів в окупованому Маріуполі йому було позачергово присвоєно військове звання «Майор». Одного дня внаслідок рашистського авіаудару Хват дістав нових осколкових поранень та, попри всі вмовляння, відмовився від евакуації з міста гелікоптером, коли вона ще була можлива. Боєць вибрав бути поруч із братами по зброї до останнього подиху. 8 травня 2022 р. у бункер «Азовсталі», де перебували українські захисники, влучила російська авіабомба. Унаслідок вибуху загинуло багато людей, зокрема і 18 бійців снайперської групи окремого загону спеціального призначення «Азов». Серед полеглих був і майор Віталій Блажко. За оборону Маріуполя Блажко Віталій Олегович посмертно був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а 24 серпня 2023 р. йому було присвоєно звання «Герой України» із удостоєнням ордена «Золота Зірка».