Лебедєв Віталій Олександрович

Солдат Віталій Лебедєв загинув 8 березня 2024 р. поблизу с. Сергіївка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання з передислокації військової техніки та установок ЗРК «Patriot» він дістав смертельні поранення внаслідок ворожого ракетного балістичного обстрілу. За місяць до цього захиснику виповнився 41 рік. Віталій народився у м. Дніпро. Закінчив школу № 123 і залізничний технікум. Пішов на строкову службу до армії, служив у ракетних військах. Потім працював водієм, продавцем у будівельному магазині. Після цього разом із татом почав працювати на будівництві. Вивчився на спеціаліста з кахлю, брав участь у семінарах, отримав грамоти. Став спеціалістом вищого рівня і працював на великих об'єктах. Захоплювався також технікою, риболовлею. У травні 2022 р. долучився до лав захисників. Служив у 138-й Дніпровській зенітній ракетній бригаді ППО Повітряних сил ЗСУ. Обіймав посаду оператора ЗРК С-300. Воював також у розвідці ППО. Воїн відзначений низкою нагород, зокрема «Кришталевий Patriot» (за успіхи у навчанні на базі НАТО в Німеччині), «Ветеран війни», «За відвагу», «Комбатантський хрест» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). «Віталій із дитинства був кмітливим і талановитим, люблячим і спокійним. Піклувався про молодших сестричок. Завжди приходив на допомогу товаришам. Сміливий і справедливий. Добре вчився. Люблячий син і брат. Відповідальний, дисциплінований. Коли почалася повномасштабна війна, навіть не думав виїжджати, хоча йому пропонували роботу в Іспанії. Влучно стріляв. Міг працювати майже з усіма засобами ППО. Як кращого і здібного його направили на навчання на базу НАТО до Німеччини. Після навчання був направлений на оборону Києва та області. Але виконував бойові завдання по всій Україні. Віталій — перший з операторів ЗРК «Patriot», хто разом зі своїм екіпажем збив російську ракету «Кинджал». А далі була робота зі збиття ворожих ракет і літаків, які несли на собі смертоносні КАБи. Скільки збережених життів! Скільки збитих ворожих ракет і літаків на рахунку мого сміливого, відважного, талановитого синочка! Він так за нас переживав, щоб з нами нічого не трапилось. Пішов захищати нас і всю Україну зі словами: «Хто, якщо не я, вас захистить?! Я радію, що можу вас захищати. Мамо, ти ще будеш мною пишатися». І я пишаюсь своїм сином. У день жіночого свята, 8 березня 2024 р., прийшла страшна звістка про те, що під час виконання бойового завдання наш син героїчно загинув, захищаючи Україну. Загинуло 9 героїв. Вже ніколи в цьому житті не буде в мене жіночого свята, бо це страшний і сумний день», — поділилася мама Світлана Анатоліївна. Поховали героя з усіма військовими почестями на Краснопільському кладовищі в Дніпрі. У нього залишились батьки, дві молодші сестри, дружина і двоє прийомних дітей. На честь Віталія і його побратимів військова частина встановила меморіал на своїй території.