Петах Віталій Петрович

Солдат Віталій Петах загинув 17 березня 2024 р. під час ворожого мінометного обстрілу біля м. Красногорівка на Донеччині. Йому було 46 років. Віталій народився у с. Копинівці Закарпатської області у багатодітній сім'ї. Батьки працювали багато й на різних роботах, але підняти трьох дітей на ноги було важко, тому Віталія віддали навчатися до Мукачівської школи-інтернату. Згодом він здобув фах столяра-червонодеревника у ПТУ. Працював за фахом — на Мукачівському меблевому комбінаті. У 18 років хлопця призвали на службу до лав Збройних сил України, яку він проходив у танковому полку в Чернівцях. Після демобілізації повернувся на меблевий комбінат. У вересні 2018 р. пішов працювати у перше відділення «Нової пошти» у Мукачевому. Власної родини не мав, жив сам, але мав дуже теплі стосунки з рідними. На вихідні приїздив у гості до сестри та брата. Допомагав із домашніми справами, грався з дітьми. Любив спорт, займався легкою атлетикою, тренувався на стадіонах. Обожнював дивитися і грати у футбол. «Працював Віталій у нас дуже довго. Хороший був працівник, проявляв себе якнайкраще. До роботи ставився відповідально, був дуже продуктивним. Віталій був спокійний, серйозний, не кидав слів на вітер. Був товариським, знаходив із людьми спільну мову. Хоча близько в душу не пускав», — зазначають колеги з «Нової пошти». Восени 2023 р. Віталія мобілізували до лав Збройних сил України. Після двох місяців навчання долучився до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького та вирушив на Донецький напрямок. Обіймав посаду стрільця. «Хлопець був старанний, цілеспрямований, вчителі його хвалили. На роботі його цінували як спеціаліста. Він був здібний до роботи і характером дисциплінований, спокійний, чесний. Колеги його цінували, бо він був старанним працівником, приємною у спілкуванні людиною. Він дуже цінував свою нову роботу», — розповідає сестра Ольга Кіраль. Поховали Віталія в рідному селі. У нього залишилися рідні, друзі та побратими.