Бенчак Віталій Васильович (Тур)

Солдат Віталій Бенчак (позивний Тур) загинув 1 жовтня 2022 р. поблизу с. Терни на Донеччині. Під час виконання бойового завдання боєць дістав смертельні поранення внаслідок ворожого авіаудару. Захиснику був 41 рік. Віталій народився в с-щі Тересва Закарпатської області. Із золотою медаллю закінчив місцеву школу. Здобув фах менеджера-економіста у Мукачівському технологічному інституті. Працював директором ТОВ «Майр-Хольцварен-Тересва». З юних років був членом націоналістичного руху у складі Спілки української молоді та Молодіжного націоналістичного конгресу. Був головою Закарпатського осередку МНК. У мирний час брав активну участь у громадському житті району та селища. Проводив тренування з боксу для молоді, організовував туристичні походи в гори. Читав духовну й історичну літературу, завжди відвідував храм. Був учасником Помаранчевої революції та Революції гідності. У 2014–2015 рр. брав участь в АТО на Донбасі. Згодом вів активну громадську та волонтерську діяльність, неодноразово був обраний депутатом місцевих рад. Був меценатом багатьох видавничих та просвітницьких проєктів. У перший день повномасштабної війни Віталій став добровольцем ОДЧ «Карпатська Січ». А згодом — військовослужбовцем 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» у складі ЗСУ. Брав участь у боях за Київщину, Харківщину та Донеччину. «У нього була велика надія та бажання дійти до великої перемоги і звільнити нашу землю від окупантів. Востаннє був удома у вересні, за кілька днів до загибелі. Він міг і не повертатися на фронт, адже не був мобілізований, але казав: «Якщо не я, хто ж тоді?». Він обіцяв повернутися додому з перемогою. Та не судилось. У 220-й день війни удар авіабомби обірвав його життя під Лиманом. Віталій мав щире та відкрите серце, ніколи не лукавив, був справедливим, умів підтримати і допомогти. Чудовий сім'янин, люблячий син, коханий чоловік і батько. Мужній воїн, людина з твердою політичною і християнською позицією. Своїм життям він показував приклад для багатьох. Пішов на війну, щоб його діти, яких він безмежно любив, зростали під мирним небом, у вільній і незалежній країні. Заради цього він віддав найдорожче — своє життя. Віримо, що Україна переможе і стане ще кращою. І смерть наших героїв не буде марною. Герої не вмирають, поки пам'ять про них живе в наших серцях», — розповіла дружина загиблого Ярослава. Поховали воїна у рідному селищі. У Віталія залишились батьки, дружина та двоє дітей.