- Укр
- Англ
Дудай Віталій Вікторович (Фізрук)
5 квітня 1990 – 21 травня 2023Київська обл. – Донецька обл.
Орден «Золота Зірка»

Біографія
Народився 5 квітня 1990 року в селі Борівка Бучанського району Київської області. Освіту здобув у Житомирському державному університеті імені Івана Франка. У 2011—2013 роках працював учителем фізкультури. Влаштувався в лісництво, на заготівлю деревини. В лютому 2022 року вивіз родину до батьків у Борівку. Там стало неспокійно, повіз дружину й дітей на Волинь, де проживали родичі його сім'ї. З 21 березня 2022 року — доброволець. Служив у 95-й бригаді. Загинув 21 травня 2023 року в Донецькій області. Без Віталія лишилися батьки, дружина Анжела- син Вадим 2015 р.н., донька Марина 2018 р.н.Місце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Лейтенант Віталій Дудай, позивний Фізрук, загинув 21 травня 2023 року поблизу міста Мар'їнка на Донеччині. У квітні офіцеру виповнилося 33 роки. Віталій народився в селі Борівка Київської області. Навчався у сільській школі. Потім закінчив Житомирський державний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Фізичне виховання», здобув кваліфікацію тренера. Паралельно закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Працював деякий час вчителем фізкультури. З дитинства дуже любив ліс і природу, обожнював проводити там час. Згодом оселився в Ірпені, працював у лісництві рідного села й отримував задоволення від цієї робот. З часом працював на себе, у майбутньому планував відкрити власну справу. З перших днів повномасштабної війни чоловік поповнив лави добровольців, щоб захистити рідну країну від окупантів. Ніс службу у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Обіймав посаду командира аеромобільного взводу. «Я пишаюся своїм чоловіком, його незламністю, хоробрістю, сміливістю. Він був кращий із кращих. Віддавався на 100% свой роботі, підтримував у підрозділі кожного, хто падав духом, дуже гарно знав місцевість Мар'їнки, виводив побратимів з-під тяжких обстріл, ризикуючи власним життям, ніколи не залишав у біді. Побратими зазначили, що був дуже хороброю та доброю людиною. Руками мого чоловіка було врятовано не один десяток життів. Віталій завжди мені говорив: «Я не маю права боятися, я маю бути прикладом для хлопців». Ніколи не здавався, йшов тільки вперед і тільки до перемоги!» – розповіла дружина загиблого Анжела. Поховали офіцера у рідному селі, яке він так обожнював. Вдома на Віталія чекали батьки, дружина, син і донька. Дітям на момент загибелі тата було 8 і 5 років відповідно.Платформа пам'яті 'Меморіал'