Сіньков Віталій Юрійович (Діп)

Боєць Віталій Сіньков (позивний Діп) загинув 7 вересня 2022 р. під час звільнення від російських окупантів м. Балаклія на Харківщині. Йому назавжди залишилось 34 роки. Віталій народився у Харкові. Закінчив місцеву спеціалізовану школу І–ІІІ ступенів № 134. Мав невеличкий бізнес. У вільний час любив кататися на лижах і сплавлятися на байдарках. Під час повномасштабного вторгнення Віталій без вагань пішов добровольцем. Став бійцем спеціального підрозділу «Кракен». Виконував бойові завдання на передовій і понад усе вірив у перемогу. «Ти для мене завжди був Героєм. Ти подарував мені сім'ю та зірки. З початку повномасштабного вторгнення ти казав: «Хто, як не?». Та жартував, що це найкраща робота у світі. Ти завжди жартував і посміхався. А я завжди буду тебе кохати…» — розповіла кохана Анастасія. «Добрий, веселий, життєрадісний... Мужній та хоробрий, він став на захист країни без жодних вагань. Я схиляюся перед такою відвагою та відданістю. Безліч мрій і планів на життя, яким, на жаль, не судилося здійснитися. Війна забирає найкращих. Брате, нам усім тебе дуже не вистачає. Немає більше з ким дивитися на зірки. Нехай прибуде з тобою сила!» — розповідає брат Дмитро. «Один із найсміливіших людей у моєму житті, справжній патріот, на нього у всьому можна було рівнятися. Я сприймав його як енциклопедію, він був дуже розумний! А ще він був одним із найвмотивованіших, завжди тягнувся до нових знань і досвіду. Віталік завжди усміхався і міг підтримати у будь-якій ситуації. Ми познайомилися під час війни, тому дуже швидко зблизилися, разом жили, спали, їли та воювали. З тобою можна було йти вмирати, вмирати з усмішкою. Я завжди буду тебе пам'ятати, я завжди любитиму тебе!» — говорить побратим Сергій. «Діп був людиною, в якій поєднувалися найкращі якості. Справедливий, чесний, розумний, вірний, справжній — це все про нього. До повномасштабної війни ніколи не тримав зброю в руках, та вже через кілька тижнів він так навчився, що ми між собою жартували, ніби він якийсь таємний агент. Був справжнім воїном, до останнього вів бій, витягував побратимів, завжди знав, як поводитися в будь-якій ситуації. До нього завжди можна було підійти й отримати пораду з будь-якого приводу. За період повномасштабної війни він став мені, як рідний брат. Дуже тебе не вистачає. Ніколи не забудемо і не пробачимо, помстимося», — додає побратим Назар. За час служби Діп був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» Головного управління розвідки Міністерства оборони України, пам'ятною відзнакою ГУР МОУ «30 років воєнній розвідці України» (посмертно) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Поховали воїна у рідному Харкові. У Віталія залишилися батьки, брат і дівчина.