Покрищук Владислав Юрійович

Публікації

• 26-річний головний сержант Владислав Покрищук загинув 26 грудня 2023 р. поблизу с. Синьківка на Харківщині. Під час виконання бойового завдання зазнав смертельних поранень внаслідок вибуху ворожої міни. Владислав народився у м. Бар Вінницької області. Через рік переїхав із родиною до с-ща Івано-Франкове Львівської області. У 2012 р. закінчив 9 класів місцевої загальноосвітньої школи. Потім вступив до Барського гуманітарно-педагогічного коледжу. Закінчивши його у 2016 р. за спеціальністю «Видавнича справа та редагування», здобув кваліфікацію редактора. Дуже любив тварин, особливо собак. Про це свідчили його неодноразові донати на порятунок хворих тварин. Улюбленими хобі в дитинстві та юності були фотографування, збирання грибів, риболовля, колекціонування монет. Також любив подорожувати, найбільше його зачаровували гори Карпати. Відвідав чимало країн Європи: Польщу, Чехію, Словаччину, Німеччину, Австрію, Швейцарію, Швецію, Нідерланди, Іспанію, Португалію, Францію, Італію. Мріяв побувати в Аргентині та США, але завжди хотів жити в Україні. З квітня 2016 р., у 18 років, став донором крові. До 2022 р. здав кров 25 разів. У 2016–2019 рр. хлопець проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. У липні 2019 р. пройшов навчання за програмою підготовки операторів безпілотних літальних апаратів коптерного типу при Головному центрі підготовки особового складу ДПСУ, отримав відповідний сертифікат. Після демобілізації працював інкасатором-водієм у ПриватБанку. «Відзначався дисциплінованістю, порядністю, готовністю навчати і допомагати новачкам. Завжди усміхнений, ввічливий, врівноважений, неконфліктний», — згадували колишні колеги з банку. 24 лютого 2022 р. Владислав пішов на війну. Спочатку був командиром міномета у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював на Миколаївщині, Луганщині й Донеччині. У липні отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня. Із вересня 2022 р. служив у лавах Сил спеціальних операцій, обіймав посаду старшого оператора групи спеціального призначення. «Люблячий єдиний син, коханий чоловік, уважний і найкращий онук для своїх бабусь, добрий брат, відданий товариш, побратим, патріот свого селища та України. Його любило й поважало багато людей, мав безліч друзів. Владик був завжди із привітною доброзичливою усмішкою, щирим, добрим, чуйним, мужнім, сильним, культурним, високоморальним, патріотом своєї країни, гарним організатором добрих справ. Був готовий завжди прийти на допомогу іншим, з повагою ставився до людей похилого віку. Владислав завжди міг підтримати будь-яку компанію своїм почуттям гумору, завойовував симпатії людей своїм умінням розуміти та налагоджувати тривалі, міцні стосунки, засновані на взаємній довірі й доброзичливому ставленні», — розповіла мама загиблого Мирослава. «Юнак із глибоким почуттям патріотизму, справедливості й всеосяжної любові до української землі, до своєї родини. Він був серед тих, хто першим став на захист рідної України. У коледжі Влада згадують як щиру і безмежно віддану справі та дружбі людину. Він був добрим і відкритим до світу та людей. Викладачі та студенти поважали Владислава за надійність і життєву позицію», — додали у Барському коледжі. Поховали спецпризначенця у с-щі Івано-Франкове на Львівщині. У Владислава залишилися мама, дружина, бабусі, інші рідні, друзі та безліч побратимів.

  Платформа пам'яті 'Меморіал'