Шарабуряк Володимир Богданович

У 1994 р. закінчив Івано-Франківське СПТУ № 15 за спеціальністю «Водій-автослюсар». Із 1 грудня 1994 р. по 18 червня 1996 р. проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил України. Із лютого 1998 р. проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера батальйону патрульно-постової служби міліції Івано-Франківського міського управління УМВС України в Івано-Франківській області, у листопаді того ж року обійняв посаду міліціонера окремої роти міліції швидкого реагування «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області. Із квітня 2008 р. — командир відділення окремої роти міліції особливого призначення «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області. Із вересня 2009 р.— інспектор патрульної служби роти патрульної служби Івано-Франківського міського відділу УМВС України в Івано-Франківській області. Із квітня 2010 р. — міліціонер і командир відділення роти міліції особливого призначення «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області (з березня 2014 р. — спеціальна рота міліції УМВС України в Івано-Франківській області). Понад місяць брав участь в антитерористичній операції на Сході України. За словами колишнього керівника Івано-Франківського «Беркута» Олександра Нідзельського, під час скандально відомого масового сходження на вершину Говерли за участі Президента України Віктора Ющенка у липні 2005 р. саме Володимир Шарабуряк став однією з жертв різкого погіршення погодних умов: «Працювати було дуже важко, він проводив президента до вертольота. В нього була радіостанція, й туди поцілила блискавка. У той момент йому практично відняло ліву руку, та, незважаючи на це, він до кінця виконав свій обов'язок. Після того йому стало погано, проте він зміг спуститися вниз. Ця витримка, мужність, самовладання вражають… Володю ми все одружити хотіли. Ми часто жартували, щоб уже на весіллі погуляли. Але він був своєрідною людиною…». Ольга Шарабуряк, мати Володимира: «Ми сьогодні зібралися тут, на цьому подвір'ї, як 24 роки тому я стояла тут зі своїм сином, який закінчив 9 класів, і навіть в страшному сні не могла собі уявити, що прийду сюди сьогодні на таку страшну подію. Я дякую всім, що ви сьогодні прийшли вшанувати мого сина, але найбільше я дякую вам, хлопці, побратими сина. Це не просто хлопці, це — герої. Вони вже тричі були там, у тому пеклі. Це вони привезли тіло, кісточки мого сина, щоб я могла прийти поклонитися на його могилу. Це вони 3 дні стояли під вогнем і не давали підступитися тим нелюдам до тіл своїх побратимів. А сьогодні я дякую вам, діти. Знайте, в мене було два сини, а тепер ви всі — мої сини. Я хочу вам, діти, сказати, йдіть з гордо піднятою головою в життя і пам'ятайте, що ми — українці і жодна нечисть нас не здолає. Перемога буде за нами…».