Крупа Володимир Вікторович (Вамп)

41-річний молодший сержант Володимир Крупа (позивний Вамп) загинув 12 лютого 2024 р. поблизу с. Степове на Донеччині. Коли бійці відходили з позиції, поранило його побратима. Вамп викликав евакуацію і надавав допомогу пораненому. Але ворожий дрон скинув на них снаряд. Володимир закрив собою товариша та врятував йому життя ціною власного. Чоловік був родом із Києва. Там закінчив школу № 20 і Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Соціальна робота». Працював у різних сферах: продавав велосипеди й автомобілі, був водієм, мав власний бізнес (кіоски, кафе), працював на СТО сам на себе. Любив туризм та наметні табори. Обожнював подорожувати, грати на гітарі, писати вірші. До повномасштабного вторгнення працював за кордоном. Розвозив на фурі товар Європою. І дуже захоплювався роботою, оскільки побачив багато цікавого. Але вже з 24 лютого 2022 р. Володимир добровольцем став на захист рідної столиці. Спочатку був у 129-му батальйоні 112-ї окремої бригади ТРО ЗСУ. Через 5 місяців перевівся до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Служив у роті розвідки, був командиром відділення. «Мій коханий чоловік був позитивом, душею компанії, прикладом для інших. Ніколи не боявся труднощів, завжди казав, що все можна вирішити. Багато чого в житті побачив, бо життя було важке та несолодке. З дитинства сирота, багато часу провів на вулиці. Подорослішавши, був волонтером у гуртку для дітей-інвалідів, працював у соціальній службі, займався туризмом. Був керівником скаутської організації «Червоні Вітрила», вожатим у дитячому таборі «Літограй» у Криму. Завжди залишався порядною, ввічливою людиною. Був дуже турботливим до мене. Перед виїздом на бойові позиції скидав мені свої фото в бронежилеті й казав: «У кожного в броні своя ікона, моя — ти». Перебуваючи на позиції, по рації через побратимів передавав мені, як сильно він мене кохає. Збирав квіти власноруч і відправляв «Новою поштою» (я дуже любила квіти, зібрані ним). У відпустці готував тільки мій коханий, він просто отримував задоволення від цієї справи. І готував дуже смачно. А мені казав, щоб не втручалася, тож я сиділа та милувалася ним. А зранку він обожнював заварену мною запашну каву в мідній турці та улюблені гарячі млинці або панкейки. Коли наставав час повертатися у те пекло, писав романтичні записки і вірші, які теж сам складав та прикріплював на холодильник. Ми мали обвінчатися після Великодня, вже домовились, але… Наші спільні тату під серцем завжди будуть нагадувати про наше шалене кохання. Ми мріяли стати батьками, навіть імена вибрали, й ось очікуємо на поповнення. Наша дитина обов'язково буде знати, що наш тато — герой, справжній воїн. Я дякую йому і пишаюся тим, що він вибрав мене бути його дружиною. Я досі зранку заварюю каву на двох… На жаль, я втратила більше, ніж чоловіка…» — поділилася Лейла Крупа. Поховали Володимира на Алеї Героїв Лісового кладовища у Києві. У нього залишилася вагітна дружина і донька від першого шлюбу.