Мурин Ярослав Богданович (Мурчик)

Людські мрії так сильно відрізняються одна від одної. Успішна кар’єра, безмежні багатства, велика родина.. Незліченна кількість мрій, які з початком великої війни стало ще складніше реалізовувати.У Ярослава Мурина також була мрія. Він мріяв бути Захисником своєї держави, своєї великої родини. Він мріяв пов’язати своє життя з військовою сферою. І саме повномасштабне вторгнення дало йому можливість спробувати себе у військовій справі, відчути себе значущим та необхідним, втілити свою мрію у реальність. Втім – ненадовго. Його життя обірвали російські окупанти.Сестра Захисника Анжела та племінниця Анастасія поділились спогадами про Ярослава, розповівши про його захоплення військовою справою, повагу до сімейних цінностей та прагнення до справедливості.41-річний Ярослав Мурин народився та проживав у Львові. У дитинстві був дуже спокійною та врівноваженою дитиною. За словами його сестри Анжели, з братом у неї завжди були чудові стосунки, Ярослав всіляко її підтримував та допомагав.«Він завжди був дуже слухняний та добрий. Загалом у нього був доволі спокійний характер.З братом у нас були дуже добрі відносини, ми ніколи не сварились. Він завжди підтримував та завжди був готовий допомогти», – ділиться спогадами сестра Захисника.Вона пригадує, що брат був дуже компанійним та веселим хлопцем. У нього було чимало друзів, втім компанія його була доволі спокійною. Анжела додає, що Ярослав був надзвичайно добрим, і вона не може пригадати жодного випадку, коли б у її брата був з кимось конфлікт.Щоб зайняти чимось дітей, мати Ярослава та Анжели віддала їх на факультатив «Вмілі ручки», де діти мали змогу створювати щось власними руками. Жінка пригадує, що її брату дуже подобалось відвідувати цей гурток, він завжди робив щось надзвичайне.«З юних років він любив щось робити руками, в нього виходило. Він робив і роздавав це родичам. У нього дійсно були ці «вмілі ручки», – пригадує вона.Анжела каже, що з часом це лише розвивалось. Зокрема в шкільні роки Ярослав дуже любив трудове навчання, де також мав можливість робити щось власними руками.«Він ще любив випалювати різні фігури по дереву. Робив різні полички, машинки з дерева. Вирізав самостійно, випалював. Йому дуже це подобалось. Брат робив і роздавав це родичам. Коли не спитаєш, він завжди щось нове робив. Був майстром на всі руки», – додає Анжела.Ярослав ще в юності мріяв стати військовим. За словами племінниці Захисника Анастасії, можливо, на вибір такої професії вплинув батько Ярослава.«Його батько був поліцейським. На жаль з батьком його відносини не склались, оскільки батьки розлучились. Втім у нього був певний спогад з дитинства, і тому дядько хотів бути схожим на нього хоча б в плані професії», – припускає Анастасія.Втім вступити на військову справу Ярославу не судилось. Чоловіка не взяли через родимку на голові, видалити яку можна було лише хірургічним шляхом. Більше того, медики попереджали, що таке втручання може закінчитись летальним випадком. Відтак він був змушений обрати іншу професію, залишивши свою мрію нереалізованою.