Марціновський Ярослав Михайлович (Цимбал)

Солдат Ярослав Марціновський (позивний Цимбал) загинув 8 червня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Новоданилівка Запорізької області. 30 вересня воїну виповнилося би 37 років. Ярослав народився у с. Ценява Івано-Франківської області. У 2004 р. закінчив Коломийський індустріально-педагогічний фаховий коледж, здобув фах маляра-штукатура. Заробляв на життя тим, що виконував індивідуальні замовлення з укладання тротуарної плитки. Був фахівцем своєї справи. Під час повномасштабної війни чоловік твердо вирішив іти захищати рідну країну від окупантів. Поповнив лави Збройних сил України і згодом проходив службу у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура». Пройшов навчання та став гранатометником. «Він — Герой мого життя і Герой України, людина духу і справжній патріот, частина мене, мій рідний брат Славік. Він не любив шум і розголос, не любив виставляти напоказ героїзм, він просто був героєм. Коли він пішов воювати, ми його просили не йти, просили залишитися вдома, на що почули тверду відповідь: «Це найкраще, що я можу зробити, це мій обов'язок». Він захищав нас до останньої хвилини свого життя. Справжні герої помирають перші, вони перші йдуть у бій, вони захищають і жертвують собою заради побратимів і всіх нас. Вони віддають найцінніше. Він пожертвував абсолютно всім заради нас! Заради України! Він втратив найголовніше, що мав, — життя, а з ним і щасливу сім'ю, кохану дружину і донечку, які вже ніколи не побачать його усмішки, не відчують його обіймів і поцілунків… Він любив життя! Мав багато мрій і планів. Любив гори і подорожі, йому вистачало кількох хвилин, щоб зібратись і вирушити в мандрівку. Він був справжнім патріотом, тим, хто бачив світ, але завжди казав, що Україна — найкраща, що саме вона — його дім. Він знав, що бореться за майбутнє. За майбутнє наших дітей! Часто казав, що бореться за щасливе майбутнє українців і вірить в те, що наші діти нарешті переростуть меншовартість та наслідки радянського союзу», —розповіла про загиблого Марія Марціновська. Поховали захисника у рідному селі. Вдома на Ярослава чекали дружина Марія, донька Надія, якій на момент загибелі тата було 5 років, рідні та безліч друзів.