Сидоренко Ярослав Володимирович (Крейзі)

Молодший сержант Ярослав Сидоренко (позивний Крейзі) загинув 20 травня 2022 р. під час ворожого обстрілу на металургійному комбінаті «Азовсталь» у м. Маріуполь на Донеччині. Захиснику було 45 років. Ярослав народився у м. Фастів Київської області в багатодітній сім'ї. Після закінчення ліцею працював у сімейній будівельній фірмі. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. Восени 2014 р. добровільно долучився до лав окремого загону спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду командира кулеметного відділення — старшого кулеметника взводу вогневої підтримки 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення. Брав участь у Широкинській операції та у боях на Світлодарській дузі. «Нас у батьків було четверо синів і дві дочки. Ярослав був старшим серед братів. Він був наймудрішим, завжди підтримував та уважно слухав. Ярослав починав службу з солдата і дійшов до сержанта. Завжди сумлінно виконував службовий обов'язок та був вірним Україні, своєму підрозділу, побратимам та командиру. Його дуже любили мої діти та близькі. Поважали побратими. Завжди могли прийти за порадою, бо вважали його мудрим та розсудливим», — розповів молодший брат Віталій Сидоренко, який пережив майже рік російського полону. З початку повномасштабного вторгнення Ярослав разом із братами Андрієм і Віталієм боронив Маріуполь. «Як почалася велика війна, ми були в Маріуполі, потім — на «Азовсталі». Спілкувалися у месенджері лише, коли знаходили зв'язок. Ярослав намагався підтримувати морально, хоча сам не раз прощався зі мною. Ситуація на його ділянці була вкрай складною. Я казав: «Ти маєш вижити, моїм дітям потрібен дядько». А він відповідав: «Це ти маєш вижити, твоїм дітям потрібен батько», — додав Віталій. 15 квітня 2022 р. на «Азовсталі» загинув середній із братів Сидоренків — Андрій. «Про його загибель я повідомив Ярославу по рації. У відповідь було лише коротке, але таке промовисте: «Все, давай, у мене немає часу». По інтонації та різкості я відчув той біль і розпач. За тиждень до «евакуації в Оленівку» він прийшов до мене в укриття. Десь дістав шоколадних цукерок та смачної меленої кави. Це було щось! Та й взагалі, подолати той шлях по заводу — це як пройти сотню кілометрів із хижими звірами поруч. Ярослав сварився, що я не розповів про своє поранення. Ми сфотографувалися. Те спільне фото виявилося нашим останнім. За день до «евакуації в Оленівку» він поділився радісною новиною, що нарешті розписався зі своєю коханою. 17 травня я прибув до табору і щодня чекав на Ярослава, щоб разом долати шлях полону. А в ніч на 21 травня дізнався про загибель брата внаслідок ворожого обстрілу», — пригадав Віталій. Ярослав був нагороджений пам'ятним знаком «Захиснику Маріуполя», медаллю «За звільнення Маріуполя» та «За військову службу Україні». А посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Ярослава 8 січня 2024 р. на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові. У воїна залишилися дружина, два брати і дві сестри. Андрію та Ярославу Сидоренкам присвоєно звання «Почесний громадянин міста Фастів». У місті на честь братів перейменували вулицю Гагаріна.