Вихопень Ярослав Васильович (Чорний)

Сержант поліції Ярослав Вихопень, позивний Чорний, загинув 16 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Курдюмівка, що на Донеччині. 16 червня воїну виповнилося б 37 років. Ярослав Васильович народився в селі Жовтанці Львівської області. Навчався у Львівському державному університеті фізичної культури та спорту. У 2014 році брав участь в АТО. В цивільному житті працював старшим пожежним-рятувальником ГУ ДСНС України міста Львова. На дозвіллі любив рибалити та збирати гриби. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік повернувся до лав захисників. У серпні 2022 року долучився до батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» ГУНП у Львівській області. Воював у складі зведеного полку спеціального призначення «Сафарі» Національної поліції України. Разом з поліцейськими-побратимами Ярослав брав активну участь у деокупації населених пунктів на території Запорізької, Харківської областей, а за операцію на Лиманському напрямку Донецької області був нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» Нацполіції України та бойовим орденом «За мужність» полку СП «Сафарі» НПУ. «Любов до України була закладена в його генах! Відважний, цілеспрямований, надійний, справедливий – таким пам'ятаємо нашого Ярослава, який віддано любив свою Батьківщину. Всі свої молоді роки віддав боротьбі за незалежність України, був учасником Революції Гідності та АТО. Він неймовірно вірив у перемогу! Надихав патріотизмом інших! Наш Ярослав – дуже добра, чуйна та справедлива людина. Для своєї сім'ї він завжди був взірцем та опорою: турботливий син і батько, люблячий чоловік, господар із золотими руками. Він любив усіх: дітей, свою сім'ю, родину, друзів, побратимів! Нам дуже бракує його в нашому житті. Це невимовний біль втрати для всіх нас», – поділилася дружина захисника. Поховали поліцейського в рідному селі. Вдома на Ярослава чекали батьки Василь та Богдана, сестра Наталя, дружина Ольга та син Нестор.

Вихопень Ярослав Васильович народився 16 червня 1987 р. у с. Жовтанці Кам'янка-Бузького району Львівської області. Любов до України була закладена в його генах. Відважний, цілеспрямований, надійний, справедливий Ярослав Вихопень віддано любив свою Батьківщину і воював за неї з 2014 р. Побратим поліцейського Юрій Гера згадує: «Ярослава виховали як справжнього українця, котрий любить свою Батьківщину і готовий за неї воювати». Для своєї сім’ї Ярослав завжди був взірцем та опорою: турботливий син та батько, люблячий чоловік, господар із золотими руками. Дружина героя Ольга згадує, що чоловік випромінював добро та нікому не відмовляв у допомозі: «Наш Ярослав — дуже добра, чуйна та справедлива людина. Він любив усіх: дітей, свою сім’ю, друзів, побратимів. Він був душею компанії. І на передовій хлопці так само про нього відгукуються. Бо все, що він робив — це було для людей». Матір Ярослава, Богдана Вихопень, ділиться спогадами, як її син у 2014 р. разом зі своїм батьком пішов добровольцем у зону проведення АТО. Коли ж повернувся додому, став рятувальником. Коли почалася повномасштабна війна з росією, зупинити його бажання визволяти Україну від окупантів було неможливо. І вже у серпні 2022 р. Ярослав домігся призначення в батальйон патрульної поліції особливого призначення «Львів». «Дуже сумно і важко усвідомлювати, що такої людини вже немає з нами. Він завжди виявляв бажання йти першим, коли потрібно було виконувати складні бойові завдання», — говорить Віктор Паньків, заступник командира 2-ї роти батальйону патрульної поліції «Львів». «Мій син для мене Герой... Любов до України була закладена в його генах від моїх батьків. Я йому казала: дитино, ти ж маєш бронь, не йди нікуди. А він каже: мамо, як не піду я — вони до нас прийдуть», — розповідає мати бійця Богдана Вихопень. Разом із поліцейськими-побратимами Ярослав пройшов Запоріжжя, Ізюм, Куп’янськ та Бахмут, а за блискавичну операцію на Лиманському напрямку був нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» Національної поліції України. Друг загиблого героя Ярослав Заліско згадує: «Ми зустрічалися з ним під час Ізюмської операції, їхній підрозділ проводив також штурмові дії, зачистки. Ярослав був як професіоналом у військовій справі, так і рятувальником. Завжди хотів бути першим, кращим і до цього йшов, був дуже цілеспрямованим». Фатальний бій на Донеччині став останнім для Ярослава Вихопня. Рідні розповідають, що до ротації бійцю залишалося тільки два тижні, тож до зустрічі з ним рахували дні. Останній дзвінок від коханого дружина отримала буквально за кілька годин до трагедії. «15 жовтня ми з ним поговорили, і він мені сказав, що згодом обов’язково ще подзвонить… Це було в неділю, а в ніч з неділі на понеділок він загинув. І я не можу в це повірити. Я його чекаю кожен день», — сумує дружина поліцейського Ольга. Син Ярослава – 15-річний Нестор, також дуже важко переживає втрату, адже батько був для нього справжнім другом та наставником: «Я проводив з татом дуже багато часу. Ми ходили з ним на риболовлю, на футбол. Мені дуже зараз тяжко, не вистачає тих слів, що він мені говорив». За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння українському народові Ярослав Вихопень посмертно нагороджений відзнакою «За оборону України».