Хибовський Ярослав Юрійович (Тайсон)

Сержант Ярослав Хибовський загинув 5 грудня 2022 р. біля с. Нетайлове на Донеччині. Під час штурмових дій ворога дістав смертельні поранення. 28 грудня захиснику мало виповнитися 24 роки. Ярослав народився в с. Миколаївка Вінницької області. У 2016 р. закінчив школу та вступив до Брацлавського аграрного коледжу. Потім навчався в Уманському педагогічному університеті на заочній формі. Працював у Києві, пізніше — у Вінниці, паралельно займався улюбленою справою — пауерліфтингом, яким захопився ще в 5-му класі в Піщанській спортивній школі. Завдяки тренеру та наполегливості досяг великих успіхів, став майстром спорту України. У 18 років виступав у складі збірної. Маючи вагу 74 кг, присідав із 210-кілограмовою штангою, у жимі лежачи показав результат 165 кг, а в становій тязі — 225 кг. В армії був не менш вправним воїном, аніж спортсменом. Навіть на війні за можливості тренувався та залучав інших хлопців. У травні 2019 р. Ярослав уклав контракт на службу в ЗСУ. Був учасником бойових дій на території проведення ООС. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист своєї держави у складі 9-го батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Був снайпером, розвідником, штурмовиком, умів стріляти з багатьох видів зброї. Діставши перше поранення влітку 2022 р., мав 2 місяці проходити реабілітацію, але вже через 30 днів повернувся на фронт. За 1,5 місяці до загибелі дістав осколкові поранення ноги й обличчя. Мав право на відновлення, але повернувся на фронт із незагоєною раною на підборідді. Казав: «Як я попиватиму водичку на курорті чи ходитиму на масаж, якщо мої побратими гинуть?». За час служби боєць був нагороджений медалями «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Ярік завжди був життєрадісний, на позитиві, надійним другом, всім допомагав, любив життя. Ніколи ні на що не жалівся, завжди казав: все добре. Не залишав у біді на полі бою, допомагав побратимам. Мав багато планів на майбутнє, хотів власний будинок і багато дітей. Дуже любив та поважав свою маму, підтримував її, вони були як одне ціле», — розповіла його двоюрідна сестра Віталіна Іванюк. Поховали спортсмена у рідному селі. У нього залишилися мама Тетяна, сестра Кристина, інші рідні, друзі та побратими.