Герасевич Євгеній Анатолійович

Мои родные, мне без вас день белым не бывает, Есть лишь полночная тоска, что душу у меня съедает, Опостылел мне лес своей осенней красотой, Дай Бог мне вновь дышать тобой. С тобой, сыночек, мяч гонять по пыльному двору, И в бадминтон с тобой играть, или в твою игру… Я так хочу прижать к себе вас всех, обнять… И больше никогда… Не отпускать. Євгеній Герасевич Василь Терелюк, бойовий побратим: «Ми тоді разом попали в засідку, це була перша половина дня, у місті біля лікарні. Першими були важко поранені Шандор та Ігор Козяр… Одразу після них від кулеметної черги загинули Віталік та Женя… На жаль, підійти і забрати їх не було можливості через щільний обстріл. Шандор помер у мене на руках, у нього була прострілена шия, я його відтягнув до кочегарки і залишив біля димохідної труби, думав, що зможемо пізніше забрати… На той момент треба було витягувати живих — Ігоря, в нього були прострілені обидві ноги, рухатися він не міг. Дякувати Богу, що під таким щільним обстрілом мені з Вереснем вдалося його витягти звідти. Він на свої очі бачив, як загинули Віталік та Женька, бо найближче був до них. На жаль, повернутися за тілами вже не було можливості — вночі ми почали виходити з оточення…».