Матвійчук Юліан Олександрович (Бобер)

Молодший сержант Юліан Матвійчук (позивний Бобер) помер 20 травня 2023 р. у шпиталі м. Дніпро. За 5 днів до цього поблизу м. Мар'їнка на Донеччині він дістав важке поранення внаслідок прямого влучання ворожого снаряда в бліндаж. Юліан родом із м. Полтава. У 2014 р. закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка, де здобув фах вчителя історії та правознавства. Диплом отримували рідні, бо на той час Юліан вже проходив службу на Сході як доброволець «Азову». Під час навчання брав активну участь у Революції гідності. Був одним із лідерів полтавського Майдану. Командував Полтавською сотнею самооборони в Києві. 27 листопада 2013 р. був поранений під час сутички з «беркутівцями». Після повернення з війни був депутатом Полтавської міської ради VII та VIII скликань. Під час повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист України. Воював у лавах 144-го батальйону 116-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Був оператором-розвідником розвідувального відділення розвідувального взводу. За час служби воїн був нагороджений відзнаками: «За доблесну службу» (2015 р.), «За жертовність і любов до України» (2016 р.), «За вірність народу України» ІІ ступеня (2017 р.), «Комбатант «Легіону Свободи» (2019 р.), «За вірність народу України» І ступеня (2022 р.), «В єднанні сила» (2023 р.) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). «Найкращий аеророзвідник на Мар'їнському напрямку, врятував сотні життів вояків, коригував знищення живої сили ворога та його техніки, з безкомпромісною впевненістю та рішучістю знищував ворогів точними влучаннями зі «скидів» та віртуозно виводив дрони із зони дії ворожих РЕБ. Командири високо цінують таку роботу, адже Юліан міг обійти ворожі РЕБи та залетіти на 10 кілометрів углиб окупованої території навіть на маленькому «Мавіку». Виявляв навіть замаскований міномет чи добре прихований танк. Філігранно працював зі «скидами». Знищував живу силу противника та його вогневі потужності там, де інші засоби неможливо або неефективно застосовувати. Один із найуспішніших екіпажів в ОТУ «Донецьк», командиром якого був Юліан, не зміг не привернути увагу ворога. Останнім виконаним завданням Юліана було коригування роботи важкої артилерії в районі Донецька», — написав командир загиблого. «Наша перша зустріч відбулася раптово. Ми з колегою по телебаченню готували сюжети. Я запитала твою думку про легалізацію зброї, Аня — про твоє розуміння поняття «сім'я». Я слухала відповідь і думала: «Боже, оце комусь пощастить з чоловіком». Через кілька місяців ти сам мене знайшов. Ми незчулися, як почали зустрічатися. Згодом ти зізнався, що під час першої зустрічі захопився моїми «великими-уважними очима» і шукав нагоди поспілкуватися більше. Через два місяці ми вже мали кота, а ще через кілька — спільний бюджет та автоматичне відкладання коштів на весілля мрії… Ми завжди говорили, що особисте — це особисте. Але ти бодай іноді хотів ним ділитися, а я здебільшого наполягала — оберігати. Бо, думала, щастя любить тишу. А зараз я хочу, щоб кожен знав, якою щасливою ти робиш мене щомиті. Ніколи не прийму, ніколи не повірю, ніколи не усвідомлю. Моя любов, мій Всесвіт, я чекаю тебе! Найкращий у світі», — написала дружина полеглого воїна у річницю весілля, 3 липня 2023 р. Поховали відважного захисника на Алеї Героїв Центрального кладовища у рідному місті. У нього залишилися дружина Лілія, донечка Єва, якій на момент загибелі тата не було і 2 років, рідні, безліч друзів і побратимів. Юліану Матвійчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Полтава».