Кудлінський Юрій Анатолійович (Сем)

Молодший сержант Юрій Кудлінський (позивний Сем) загинув 28 грудня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Золотарівка на Луганщині. Воїну було 44 роки. Юрій народився і жив у Києві. Закінчив факультет філології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Багато разів перекваліфіковувався. Був і вчителем української мови та літератури, і начальником контролю ревізійного відділу газових заправок. Цікавився історією України. Любив музеї та подорожі Україною. Мріяв про будинок у Карпатах. Певний час займався єдиноборствами. Після народження первістка подальше життя присвятив родині, дітям та активному відпочинку разом. Грав на гітарі, гарно співав. Любив українську музику. До початку повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до лав територіальної оборони. Тому з перших днів великої війни він одразу став на захист України від окупантів. Воював у складі 130-го батальйону 241-ї окремої бригади ТРО. Був кулеметником і командиром відділення. Разом із підрозділом воював на Харківщині, Донеччині та Луганщині. «Тато — це вічний борець за справедливість. Про це свідчить любов його учнів, яких із 17 років він навчав у школі української мови та літератури. Наша сім'я не знала жодного російського слова, бо ми народились і росли патріотами. Його репутація ніколи не була заплямована, його ненавиділи за те, що він не брав хабарів, був чесний, відданий своїм обов'язкам і принципам. Активний учасник Революції гідності з першого по останній день, де діставав травми, але йшов через біль і продовжував відстоювати інтереси країни. Ще до повномасштабного вторгнення подався до 241-ї бригади ТРО. Не тримавши ніколи раніше зброю в руках, він потрапив на найгарячіші ділянки фронту. Врятував життя декількох військових під час виконання бойових завдань. Сам дістав тяжку контузію, одна рука не працювала. Але і це його не зупинило! Будучи кулеметником, тато поспішав якомога швидше повернутись у те пекло. Був страх… Але він з надвисоким тиском продовжував боротьбу. Щодня мучився від тиску, але був вірний військовій присязі, побратимам та Україні. Коли намагалися його зупинити, він казав: «А скільки років це ще може тривати? Скільки крові наших військових і цивільних було пролито? За все це вони платитимуть велику ціну. Я робитиму все, щоб помститися за кожну вбиту дитину, за сльози жінок, за побратимів. Я хочу, щоб мої діти та онуки жили під мирним небом. Я знаю, як це може закінчитись, але робитиму все, що в моїх силах, щоб повернутись додому і обійняти вас. Не переймайся, все буде зі мною добре. Нам потрібна Перемога!». Тепер його молодший син, якому лише виповнилось 6 років, із гордістю вдягає шеврони тата, і коли однолітки питають, де батько, він до останнього мовчить, а потім кричить: «Мій тато — Герой! Він загинув на війні, захищаючи Україну». Ворожа міна зупинила його життя, але не зупинила його силу духу. Він пішов, як справжній воїн. Найстрашнішим було на новорічні свята купувати татові не подарунок, а труну», — розповіла донька полеглого воїна Анастасія. Поховали Юрія на Берковецькому кладовищі у Києві. Вдома на нього чекали дружина Оксана, донька Анастасія та двоє синів: Дмитро та Остап.