Іонов Юрій Олексійович (Таксист)

Іонов Юрій Олексійович народився 30 серпня 1988 р. у м. Луганськ. У 4-річному віці залишився без батька. Мати, викладачка Луганського педагогічного університету, залишилася сама з двома дітьми. Сім’я переживала тяжкі часи, зарплатню викладачам вузів не платили. Тоді матері Юрія запропонували місце викладача в одному з московських вузів і сім’я переїхала до росії. У 2004 р. Юрій повернувся до Луганська, де жили його бабуся і дідусь. Там він навчався у коледжі СНУ ім. В. Даля за фахом «Програмування для електронно-обчислювальної техніки й автоматизованих систем». Одночасно заочно опановував спеціальність «Управління в економіці» у московському Інституті сучасної економіки, де його мати працювала завідувачем кафедри психології. У 2008 р. закінчив обидва навчальні заклади. Після навчання повернувся до росії і там займався підприємницькою діяльністю. У 2013 р. знову прибув до Луганська для вклейки нової фотографії в паспорт і не зміг повернутися до москви — російська влада заборонила йому в’їзд на територію рф. Велике враження на Юрія справила атмосфера залякування і владний терор, які панували в Україні в ті часи. Брав участь в охороні активістів луганського Євромайдану від тітушок, пізніше став активним членом антиросійського опору в м. Луганськ. Ледь не загинув у сутичці з росіянами, після чого російські бойовики почали його розшук. У той самий час дізнався про створення Чорного корпусу, участь добровольчого підрозділу у визволенні м. Маріуполь та участь своїх знайомих у російсько-українській війні. Прийнявши з друзями рішення про вступ у новосформований на базі Чорного корпусу батальйон «Азов», за підробленими документами виїхали до Києва, де вступили до складу батальйону. Після проходження підготовки брав участь у боях із проросійськими бойовиками і російською армією в Донецькій області. Залишив службу в 2016 р. У цивільному житті став підприємцем, мав дві охоронні компанії, де працювали ветерани війни з росією. Був громадським активістом, відстоював права ветеранів. Свою діяльність вважав «боротьбою за українську Україну». Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну прибув до м. Маріуполь, де брав участь в обороні міста. Загинув 24 березня 2022 р. під час ворожого мінометного обстрілу.