Гусак Юрій Сергійович
11 травня 1993 – 6 грудня 2022Рівненська обл. – Донецька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Біографія
Ще не доданоМісце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Солдат Юрій Гусак загинув 6 грудня 2022 р. під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. Воїну було 29 років. Юрій народився в м. Дубно Рівненської області. Здобув фах лісника в Кременецькому лісотехнічному коледжі. Захоплювався спортом, займався важкою атлетикою. Певний час працював тренером. Також його пристрастю були автомобілі і все, що з ними пов'язано. «Його справжнім захопленням були автомобілі. Жартувала, що за нашою машиною він доглядає більше, ніж за мною. Всі знайомі та друзі захоплювались його ентузіазмом і працелюбством. Була ситуація, коли наша автівка загорілася на парковці. Ніхто не вірив, що він сам зможе її відновити, а він своїми руками зробив її ще кращою. Всі були в захваті», — розповідає дружина воїна Софія. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до Збройних сил України, щоб боронити рідні землі від окупантів. Обіймав посаду водія автомобільного взводу забезпечення інженерно-позиційного батальйону в/ч А0451. «Юра був і є моїм найкращим другом, моєю половинкою, моїм найкращим чоловіком. Мені і досі важко усвідомити, що це сталося саме з нами… Найкращий в усьому, приклад для всіх… Із початком війни ми були змушені залишити своє сімейне гніздечко у Гостомелі, яке так старанно створювали, і повернулися до рідного міста. Юра не отримав повістки, а сам з'явився у військкомат і в березні пішов на службу. У нього був вибір: їхати на бойове завдання чи залишитися. Він сказав: «Інваліди їдуть, багатодітні батьки їдуть, а я? Як я буду дивитися в очі людям?». Зібрався і поїхав. Він жив по совісті. Найкращий із людей, яких я знаю… Як далі жити без нього, поки не розумію… Здається, ніби він от-от подзвонить і скаже, що це якась помилка… ніби він скоро прийде додому, обійме і, як завжди, поцілує в носик… Важко усвідомлювати, що гине цвіт нашої нації… Тепер я хочу, аби про нього говорили, знали і пам'ятали, якою страшною ціною дається нам ця перемога…» — додає Софія. Поховали бійця на Семидубському кладовищі у рідному місті. Вдома на Юрія чекали дружина, дідусь, батько і брат.Платформа пам'яті 'Меморіал'