Марценюк Юрій Вячеславович (Беркут)

Солдат Юрій Марценюк (позивний Беркут) загинув 29 жовтня 2023 р. поблизу с. Кринки Херсонської області, виконуючи бойове завдання. Йому назавжди залишилося 49 років. Юрій народився у с. Держанівка Вінницької області в багатодітній родині робітників. Змалечку допомагав батькам у буденних справах, піклувався про тварин. Мав спокійний характер. Любив грати у футбол і кататися на велосипеді. Пізніше родина переїхала до сусіднього села Качанівка. Там Юрій і пішов до 1-го класу. Потім вступив на навчання до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг. Із листопада 1992 р. проходив строкову службу у військовій частині м. Луцьк. Демобілізувавшись у 1994 р., Юрій присвятив своє життя улюбленій справі. Професійно займався малярними роботами, згодом став начальником виробництва на підприємстві у Вінниці. У перші дні повномасштабної війни разом із родиною допомагав людям, які прибували у Вінницю з тимчасово окупованих територій. Збирав речі, одяг, продукти та розвозив тим, хто цього потребував. Згодом чоловік приєднався до лав захисників. Обіймав посаду кулеметника відділення охорони підрозділу. У колективі здобув авторитет серед товаришів. До виконання службових завдань завжди ставився відповідально. Його хвалили за ініціативність та креативний підхід до вирішення військових питань. Пізніше Юрій добровільно вирушив у відрядження до зведеної стрілецької бригади Повітряних сил ЗСУ. Серед своїх його й охрестили Беркутом, порівнюючи з неймовірно швидким і спритним птахом. Звідти чоловік зі своїм підрозділом вирушив на передові рубежі оборони держави. «Із перших днів знайомства Юрій мене вразив своєю добротою, чесністю та справедливістю, з якою ставився до навколишнього світу. Любив жартувати, такий веселий був завжди… Душевну гармонію та впевненість у чоловікові я здобула, коли побачила його ставлення до дітей. На момент знайомства він уже мав двох дітей: доньку Олечку та сина Сашка, а у мене донька Танюша та синок Андрій. Мої діти його дуже полюбили і стали лагідно звати «татку», — розповіла кохана дружина Алла. «Таких простих дядьків, як Юрій В'ячеславович, я раніше не зустрічав. Ініціатива у будь-якій справі, творчий підхід та незгасаюча усмішка на обличчі, попри все… А куховарити як він любив… Хлопці тільки й говорили, що з таким бійцем точно не пропадеш», — пригадав свого солдата командир Ростислав. Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці. У захисника залишилися дружина, четверо дітей, мати, двоє братів і сестра. Посмертно Юрій був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.