Гулик Артур Ярославович (Пітбуль)

В його житті було багато лиха, мандрів, важкої праці… Артур Ярославович Гулик народився 17 липня 1983 р. у м. Лісосибірськ Красноярського краю росії. Він був старшою дитиною у родині, що переїхала до Сибіру з України. У 1989 р. батько загинув унаслідок нападу злочинця по дорозі на роботу, і мати з малим Артуром та двома його молодшими сестричками повернулася на рідну Львівщину. Дитинство Артура пройшло в колі друзів, які його дуже любили. Він був добрий, щирий та кмітливий, міг влучно пожартувати, допомагав друзям і сусідам. Навчався у Бориславській середній школі № 5. Після закінчення 9-го класу продовжив навчання у Підбузькому професійно-технічному училищі, де опанував професії маляра, штукатура та плиточника. Захоплювався малюванням та спортом — чудово плавав, виконував складні вправи на гімнастичних снарядах, відвідував секцію футболу. З юності вів здоровий спосіб життя — не палив і не вживав спиртного. Коли у 2005 р. померла мати, Артур був змушений не лише заробляти на прожиття собі, а й усіляко допомагати сестрам. За їхніми словами, він няньчив племінниць, морально і матеріально їх підтримував, був їхньою опорою, другим батьком. Працював будівельником у Трускавці, їздив на заробітки до Москви. У грудні 2013 р., щойно у Києві почалися події Революції гідності, Артур із товаришами поїхав до столиці, щоб відстоювати європейський вибір та гідне життя рідного народу. Часто телефонував рідним, кілька разів ненадовго приїжджав і знову повертався на Євромайдан. У лютому 2014 р. у складі однієї з сотень самооборони під час кровопролитних барикадних сутичок він отримав 6 небезпечних осколкових поранень в обличчя та око. Йому запропонували їхати на лікування до Польщі, але замість того Артур, коли ледь загоїлися рани, з так і невидаленими осколками записався до лав резервістів Національної гвардії України, обійнявши посаду кулеметника 2-го відділення 2-го взводу 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (резервістів) в/ч 3027 Північного оперативно-територіального об'єднання НГУ. Із червня 2014 р. він брав участь в антитерористичній операції на Сході України, проявивши себе як умілий розвідник, відважний і самовідданий боєць, надійний товариш, з яким легко було розділяти і небезпеку бою, і труднощі польового побуту. 26 червня 2014 р. близько 18.00, під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир'я, блокпост № 1, розташований на західній околиці Слов'янська, був атакований сепаратистами: після 30-хвилинного артилерійського обстрілу в наступ на позиції українських воїнів уперше за час АТО рушили танки (як з'ясувалося пізніше, ці машини були щойно завезені з росії). Бійці Нацгвардії та Збройних сил України, серед яких був і солдат резерву Гулик, чинили опір, знищивши один із танків і відступивши з невигідної позиції тільки після відповідного наказу. Разом із товаришами, незважаючи на отримані під час бою осколкові поранення, солдат резерву Гулик вів вогонь з гранатомета та стрілецької зброї. Під ворожим обстрілом він особисто допомагав евакуювати поранених, але дістав ще одне осколкове поранення, від якого невдовзі помер на руках побратимів… В останню путь 30-річного героя проводжали тисячі людей, знайомих і незнайомих, – спочатку на столичному Майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі, де на вшанування його пам'яті була оголошена 3-денна жалоба, та у Трускавці, де він був похований поруч із могилою матері.