Шлемкевич Богдан Васильович

Народився 7 березня 1993 р. у с. Білоберізка Верховинського району Івано-Франківської області. Захоплювався спортом та риболовлею. У 1999–2008 рр. навчався в Білоберізькій загальноосвітній школі. Після закінчення 9-го класу вступив до Волинської духовної семінарії УПЦ КП (під час навчання перетворена на Волинську православну богословську академію), у 2012 р. здобув диплом із відзнакою бакалавра богослов'я. Мріяв стати священником, як і його старший брат Роман, священник Коломийської єпархії. Замість вступу до магістратури свідомо вирішив виконати військовий обов'язок і навесні 2013 р. був призваний на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС. Служив у кінологічному підрозділі (бо з дитинства обожнював тварин), сумлінно виконував обов'язки з дресирування службових собак і завдання з охорони громадського порядку. Термін його служби спливав 10 квітня 2014 р., але через загострення обстановки на східних теренах України й оголошення часткової мобілізації Богдана у складі зведеного підрозділу направили до Донецька, а звідти — до Маріуполя. 9 травня 2014 р. під час масових безладів, що призвели до штурму й знищення будівлі Маріупольського міського управління міліції, із натовпу місцевих жителів був відкритий вогонь по військовослужбовцях НГУ, які прибули на допомогу міліціонерам. Кілька гвардійців дістали поранення, а Богдан, бронежилет якого пробили три кулі, загинув… Похований із військовими почестями у рідному селі. Прощальна церемонія відбулась у білоберізькому Народному домі. Віддати останню шану Богдану прийшли всі жителі села, як кажуть, від малого до старого, депутати Верховинської районної ради, керівники всіх установ та організацій району, викладачі й вихованці богословської академії. Прощальна хода, поперед якої несли весільне дерево (таким чином на Верховині ховають неодружених), дорогою, устеленою квітами, супроводжувала труну з тілом Богдана Шлемкевича до церкви, де відбулося заупокійне богослужіння. Після прощальних промов на кладовищі тужно пролунала мелодія трембіт, які, за давньою гуцульською традицією, сповіщають про чиюсь смерть і похорон. Над Білоберізкою лунали такі ридання, що, здавалось, від горя сумувала сама природа… Голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук: «Прощання з Богданом мене вразило. Прийшли всі, хто міг. Люди плакали протягом всього похорону, прощаючись із хлопцем. Військові, що служили пліч-о-пліч з Богданом, які також прибули, щоб віддати йому останню шану, були шоковані. Їх вразила повага, адже тут були жителі всього села, священники, представники всіх рівнів влади. А ще Богдан — Герой. Держава ще не надала такого звання Богданові, але ми саме так писали на вінках, які привезли до могили…».